Каламутити
Каламутити, -мучу, -тиш, гл. 1) Мутить, возмущать. А що се ти, собачий сину, тут каламутиш берег мій? Гліб. 2) Смутить, смутьянить, возмущать людей.
Зміст
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КАЛАМУТИТИ 1. Робити каламутним, нечистим. — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 39); До самого вечора каламутили баграми воду на Пслі (Олесь Гончар, II, 1959, 226). ♦ Каламутити воду [в криниці] — вносити неспокій, розлад; створювати безладдя. Аби до нас прийшла [Пилипиха], ..та й почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити (Марко Вовчок, I, 1955, 184); — Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду (Олесь Гончар, I, 1954, 187).
2. також без додатка, перен. Викликати неспокій, незлагоду, незадоволення; баламутити (у 2 знач.). — Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати — може лиха наробити (Борис Грінченко, II, 1963, 320); Найбільше каламутив Муха Іван. Після синового арешту вже, здавалося, мав би зневіритись та й замовкнути, але з ним цього не сталося (Андрій Головко, II, 1957, 254); // Підбурювати, бунтувати. Каламутить він людей, підбиває на різні неподобства, щоб ось у них, у нашого хазяїна.. млин забрати (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 120); // Бентежити, хвилювати. Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375); — Іди від мене, чоловіче, не каламуть до решти мою душу, бо вона й так ледве в тілі держиться (Михайло Стельмах, II, 1962, 112).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 74.
Ілюстрації
|
|
