Обмінчук
Одмінок («обмінчук», «одміна») — за народними уявленнями українців, підмінена «богинею» (лісницею) чи нечистим дитина.
Опис
Українці вірили, що нечистий може викрасти людське немовля, підкинути натомість своє. Впізнати одмінка можна було начебто по мішкуватій будові тіла (з маленькою головою, великим черевом та тонкими ногами), по ненаситності в їжі. Вважалося, що підмінені діти невгамовно кричать і погано розвиваються. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла (від немовляти до розмірів дорослої людини). Побутувала думка, що одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років. Щоб позбутися одмінка, радилося винести його в мішку на перехрестя доріг або кинути таку дитину на смітник і «перебити на ній дев'ять пучків різок із деркача». Нечистий чи лісниця-богиня, пожалівши свою дитину, начебто забирають її і повертають людську. Побутувало повір'я, що з одмінків виникають перелесники, які, на відміну від інших нечистих сил, будучи похрещеними в ранньому віці, згодом не бояться хреста і можуть приступитися до людини. Отже, одмінок, за народною уявою,— це уособлення злого духа в образі дитини.
Загальнопоширеною в Україні була засторога не лихословити і не згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.
Інші згадки у словниках
- од(від)мі́на = од(від)мі́нник = од(від)мі́нок = од(від)мінча́ — за народними віруваннями — дитина-виродок, дитина-чортеня, якою нібито підмінили людське дитя; такою звичайно вважали дитину, хвору на рахіт.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 412.
- одміна - нелюд, нелюдський.
Лемківський Словничок . Андрій Бігуняк, Олександр Гойсак. 2007.
Приклади
Если родившая женщина, вместе с ребёнком, не вложит в "колыску" рогового ножа и не будет поддерживать в комнате, где лежит ребёнок, постоянного огня, то рискует тем, что "богиня", т.е. чертовка возмёт из "колыски" ребёнка и на его место подложит своего, который от этого замена и получил название "одмінника " или "відминника "."Одмінок " имеет следующие отличительные признаки: маленькую голову, уши длинные, тонкие ноги, большое брюхо, постоянно болеет, не ходит до семи лет и весьма обжорлив, так что его нельзя накормить, и если оставить в горшке какую-нибудь пищуи выйти из хаты, то "одмінок " пожрёт всё и побьёт горшки. За последнее его часто секут розгами и выбрасывают на то место, куда выметают сор. Мать "одмінника " — "богиня", увидев, что с её дитятей обращаются так нехорошо, приносит взятое и говорит: "на тобі твою дитину: ти над моєю збиткуєшься, а я твоїй ніць не кажу, дивись яка вона гарна та чиста" [держи своего ребёнка: над моим ты издеваешься, а я твоему ничего не говорю, смотри какой он хороший и чистый]
Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край (750: с.194-195)
Це діялось в Боровиці, що коло Дніпра, Чигриньсокого повіту. Жила в цьому селі одна жінка, а в неї чоловік був вихрист. Так він собі хоч і вихрестивсь, аде-ж не кидав своєї жидівської натури, справлял шабаш і не хотів хазяйнувать, а ходив безбаш “як кінська душа”. А жінка його живе, трудиться, добува хліб. От вона пішла раз до одного богатого чоловіка, а його звали Цибом, просить волів, щоб привезти хліб із степу. Він їй сказав, щоб привезла в ночі собі, бо в день йому самому треба робить. От вона взяла у вечері ті воли тай поїхала на всю ніч з невеликою дівчиню. От як набрали снопів та стали їхати назад, а дівчина сиділа на возі тай каже: "Мамо, он це щось по заду їде". А мати каже: "Нехай воно, дочко, собі їде". Потім воно натягається, а ця жінка звернула з шляху та спинила волі і притягла віз, щоб не розсувся; а те, що їхало, порівнялось із нею і собі стало тай питається, хто це, жінка чи чоловік? А ця жінка й каже: "Ні, жінка!". От це, що їхало, й каже: "Чого-ж ти бувши жінкою чляєшся по ночам?" Вона стала розказувать, що вона випросила у чоловіка волів, щоб привезти хлібець. А воно зараз питається: "Чиї це воли?" А жінка каже: "Це Цибові!". Тай стала жінка питать того, що з нею балакало, хто воно таке: От воно й почало розказувать, що вони з обмінчат , та це цьому багатому Цибови, що в Боровиці, везуть гроші. Та каже: вже всі клади вивозили йому, та ніяк не настачать. Так собі їхали; приїхали до вузвозу, що треба повертати до Циба, а ця жінка поїхала додому. А в цього богатого Циба имено була здорова скриня повна гроший, та як умер, так його багатство розійшлось, а сини живуть багаті.
Обмінчата возять гроші, 102 // "Дитина в звичаях і віруваннях українського народа" (824: с.212)
Ілюстрації
|
} Див. такожВідьма Вій Перелесник Вовкулак
Джерела та література
|
