Скалічити
Скалічити, -чу, -чиш, гл. Искалѣчить, изувѣчить. І нянчину всю рать розбили, скалічили, распотрошили. Котл. Ен. IV. 46.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Зовнішні посилання
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]] 1. Завдати каліцтва кому-небудь, зробити калікою. — А хто своїх бісових вилупків натравляв кидатись груддям? Скалічити ж дитину можна: печінки одбити, око вибити... (Панас Мирний, IV, 1955, 81); — Навмисне штовхнув [Шумейко] мене на циркулярку... Скалічив мене він... Куби тепер я піду? Хто дасть мені роботу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 105); Льотчик, глянувши туди [в бік кошари], помітив, як між кущами кураю стрибав щось схоже на зайченя.. — Отож, кажуть, бог є, — загомонів батько. — А де ж він є? Хай ми прогрішили, а ягня? За що його він скалічив? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 6); // Поранити, пошкодити які-небудь частини тіла. Той Прометея нащадок, дотепний до струн найдорожчих, руки до крові скалічить об струни (Леся Українка, I, 1951, 190); Вона бігла назад.. Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лицю і навіть скалічив ногу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 361); // перен. Завдати шкоди чому-небудь; зіпсувати. Скалічити дерево.
Скалічити на смерть — дуже, перев. смертельно покалічити. «Коли послушників скубе [отець Тарасій] за коси так, що трохи голови не одірве та не викруте [викрутить] з в'язів, то вже певно, що мені голову зовсім зірве... або скалічить на смерть, а може, й уб'є» (Нечуй-Левицький, III, 1956, 396); [Тарас:] Це за вас., мого Ваську скалічили на смерть?.. (Олександр Корнійчук, I, 1955, 178).
2. перен. Заподіяти моральних травм; знівечити. «Поки воно півсвідоме — не відчував нічого. От — бавиться собі, співає... Ще не перестала бути дівчиною-дитиною. Але потім — чи не прийде щось велике, чи не скалічить душу?» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 16); [Ромодан:] Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось?.. Тебе ж уся Україна знала!.. Кирюшо, друже мій, хто тебе так скалічив?!.. (Олександр Корнійчук, II, 1955, 319).
