Джоло

Джоло, -ла, с. Жало. Борз. у.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Джоло́- Жало. рган нападу і захисту у деяких тварин, головним чином членистоногих для уведення рідкої отрути або пекучої речовини в тіло інших тварин.

Будова і функціонування

Форма жала, як правило, пряма, конусоподібна, інколи загнута у вигляді гачка (скорпіони). На бічних поверхнях жала можуть бути зазублини. Всередині жала є канал для стікання рідини. При основі жало з'єднане із залозами черевця, що виробляють її виробляють. Звичайно, жало розташоване на задньому кінці тіла. У спокої воно може бути видно зовні, але частіше цілком знаходиться всередині черевця, а назовні стирчить лише його кінчик.

Жало звичайної чорно-жовтої оси Vespula vulgaris при його скануванні у електронному мікроскопі. Як бачите, воно має біля вершини дрібнесенькі зазублини, але вони не заважають осі швидко витягти жало. При цьому вони ще й роздирають ранку, підсилюючи ефект отрути

Коли тварина жалить, вона різко встромлює жало у тіло ворога або здобичі, і воно пробиває покриви жертви. З отруйних залоз у ранку виливається токсична речовина. Після цього жало повертається туди, де воно знаходилося у стані спокою, або відривається і лишається у ранці. Роботу жала забезпечує досить складний м'язовий апарат і тиск внутрішньої рідини — гемолімфи.

У них в ході еволюції перетинчастокрилих на жало перетворився видозмінений яйцеклад. Жало зберігає усі його типові структури, хоча вони, у зв'язку з новими функціями, зазнали певних змін.

Жало відрізняється від інших захисних структур живих істот. Наприклад, дія зубів спирається на кістковий апарат щелепів, голки їжака, жалкі волоски кропиви і колючки інших рослин забезпечують лише пасивний захист. «Літаючі» голки дикобраза вражають ворога на відстані і лише механічно. До того ж, вони «одноразові», так само як і жалкі клітини тварин типу Жалкі. Принципову схожість жало має із отруйними шипами. Вони є у качкодзьоба, у скатів-хвостоколів. Звісно, жало і ці шипи різні за походженням, їх можна вважати аналогічними органами.

Жало перетинчастокрилих

Власників жала найбільше серед комах ряду Перетинчатокрилі. Його мають всі представники інфраряду Aculeata — бджоли, оси, джмелі мурашки та інші. Відкладання яйця у них відбувається крізь статевий отвір при основі колишнього яйцекладу — адже його довгий канал став задіяним для виведення отруйної рідини. Коротеньке стебельце («талія»), яке з'єднує у них груди й черевце, різко підвищує рухливість останнього. Це дозволяє урізноманітнити оперування жалом. Коли жалить медоносна бджола, жало входить у субстрат окремими рухами трьох стулок, і кожен такий «крок» викликає вилив нової порції отрути.У медоносних бджіл жало вкрите зазублинами. Через це, коли бджола встромить його у еластичну шкіру хребетних тварин або людини і злітає, воно відривається від її тіла і застряє у ранці. Разом з ним вириваються з черевця отруйні залози, нервовий вузол, фрагменти м'язів тощо. Цей «додаток» рефлекторно продовжує працювати декілька хвилин, впорскуючи у ранку нові порції отрути. Бджола ж, ужаливши, гине[2]. Оскільки робочих бджіл у родині багато і вони безплідні, втрата декількох десятків їх не настільки катастрофічна, як руйнація цілого гнізда, скажімо, ведмедем . Якщо ж бджола жалить іншу комаху (наприклад, метелика мертва голова, ласого до меду), то тверді хітинові покриви метелика проламуються, і бджола легко витягає жало назад і може жалити знову й знову. Є жало і в бджолиної матки, але самці (трутні ) його не мають: адже вони не мали й яйцекладу.

Оси за допомогою жала не лише захищають себе і гніздо, а й здобувають їжу для личинок — паралізують жуків, павуків, гусениць, коників тощо. Тому жало ос гладеньке. Це дозволяє їм використовувати його скільки завгодно разів. Таким чином, жало допомагає швидко здолати опір жертви — отрута паралізує її рухи, лишаючи її саму живою .У багатьох бджіл та ос з жалом пов'язані дві окремі отруйні залози. В кожній утворюється певна, досить нейтральна речовина. Коли ж вони змішуються, одночасно виливаючись крізь жало, ця суміш дає потужну реакцію.

Жало у інших тварин

У скорпіонів теж є жало, але воно не є видозміненим яйцекладом: його вони, ймовірно, ніколи не мали. У них останній членик черевця на вершині витягнутий і загострений, а сам членик роздутий. В ньому знаходиться два мішечки отруйних залоз, а на кінчику жала — два отвори для виведення отрути. Скорпіон регуляює кількість отрути, яку випускає назовні. Звичайно скорпіон її «економить» і може вдарити ворога лише жалом, не впорскуючи отрути, аби не лишитись беззахисним. Вона стає йому у пригоді, коли треба боронитись від якоїсь великої тварини (їжак, лисиця). Їстівну ж здобич він намагається добути за допомогою клешень і ротового апарату. У деяких видів скорпіонів жало важливе під час парування — по його формі самиця розпізнає самців свого виду. =

Ілюстрації

Джерела та література

↑ Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971, с. 505 — http://sum.in.ua/s/zhalo ↑ Shing H. , Erickson E. H. Some ultrastructure of the honeybee (Apis mellifera L.) sting //Apidologie,1982, v. 13, № 3, p.203-213 — https://hal.archives-ouvertes.fr/hal-00890568/ ↑ Росс Г., Росс Ч., Росс, Д. Энтомология. Пер. под ред. Г. А. Мазохина-Поршнякова. — М.: «Мир», 1985. — 576 с. — Тираж 10 000 экз.