Ружина

Ружи́на, -ни, ж. Ружье. См. Оружина. АД. І. 274. Мир. ХРВ. 142. Ухожу до його в хату, а в кутку ружин з чотирі стоять. Черниг. г. Викресали вогню із ружини, да й пустили пожар по долині. Чуб. V. 850. Ум. Ружи́нонька.

Сучасні словники

Ружина(від ружо) - рушниця. "ой козак до ружини", Зажурилась Україна, нар. творч. Вогнепальна ручна зброя.

Мисли́вська рушни́ця — вогнепальна зброя для полювання. Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (Тулуб, В степу.., 1964, 381); Протита́нкова рушни́ця, військ.— важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Перв., Дикий мед, 1963, 245).

◊ Ста́вити (поста́вити) під рушни́цю, військ., дорев.— з метою покарання примушувати стояти якийсь час у повному озброєнні й спорядженні; Ста́вити (поста́вити, зіста́вити і т. ін.) рушни́ці в ко́зла (в ко́зли) див. ко́зла; Стоя́ти під рушни́цею, військ., дорев.— бути у повній бойовій готовності.

рушниця — (пальна ручна зброя, зазв. мисливська); ґвинтівка, карабін, трилінійка, ґвер (із ґвинтовою наріззю); берданка (однозарядна); самопал (саморобна із ґнотом і без замка); мушкет (із ґнотом і великого калібру); централка (мисливська); дубельтівка

Ілюстрації

Див. також

Словоформи слова

Називний ружина ружини

Родовий ружини ружин

Давальний ружині ружинам

Знахідний ружину ружини, ружин

Орудний ружиною ружинами

Місцевий на/у ружині на/у ружинах

Кличний ружино

Ру́жин (пол. Różyn; рос. Ружин; їд. רוזשין Ріжн) — селище міського типу на Придніпровській височині, над річкою Роставицею (притока Росі), центр Ружинського району Житомирської області. За 40 км від Бердичева. Колишні назви: Скоргородок, Щербів, Ружин (з 1591 року). Ружин був одним з володінь старовинного русько-литовського князівського роду Ружинських, з яких вийшла низка провідників та батьків-засновників Війська Запорізького Низового. Князь Богдан Ружинський (пол. Bohdan Różyński) ( — ?, Ружин — 1576, Аслам-Кермен) — низовий запорозький гетьман (1575–1576). Популярний серед козаків гетьман, часи його гетьманства називають «золотими часами» козацтва.

Першою назвою містечка 1071 року саме в літописах згадується як Скоргородок, який був потім зруйнований монголо-татарською ордою. На його місці виникає Щербів.

У 1399 році місто було дощенту спалено кримським ханом Тимуром-Кутлуком, в 1416 році ці землі розтоптує правитель Золотої Орди Едигей, а в 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

У 1569 році землі сучасного Ружина були приєднані до Польського королівства. За військові справи польський король Стефан Баторій дарує князю Михайлу Остафійовичу Ружинському (див. Ружинські) містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році на Новий Ружин. По смерті князя 1592 року, маєтки відійшли до його брата — Кирика Ружинського.

У 1796 році після приєднання Правобережної України до Російської імперії, Ружин, де мешкало 750 осіб, відносився до Київської губернії.

У 1838 році Ружин вже мав велику єврейську громаду. Ружинський цадик був звинувачений владою в тому, що віддав розпорядження про страту двох людей. Коли стало відомо про вбивства, сотні євреїв були арештовані і піддані тортурам. 80 осіб постали перед судом; процес тривав півтора року. Шість голів громади були засуджені до довічної каторги, решта — до заслання у Сибір, всі засуджені зазнали биття, від якого близько 30 чоловік померло. Цадик перебував під арештом майже два роки проте був звільнений. Ружин був відомий високою якістю коней, що продавалися на Бердичівскому ярмарку.

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 919.

Словник синонімів української мови