Фірчати

Фірчати, -чу, -чиш, гл. О кузнечикѣ, сверчкѣ и пр.: трещать. Сквірки фірчат. Вх. Лем. 4 77.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках фірчати -фірчу, -чиш, Пн. Посвистувати, видавати переривчастий звук свистіння, сюрчання. - Сквіркы фірчат. Тобто цвірінькати. 1) Видавати характерні тріскотливі звуки (про цвіркунів, коників); сюрчати. 2) Видавати звуки "цвірінь-цвірінь" (про горобців та деяких інших пташок); щебетати. || Видавати характерні звуки, схожі на щебет птахів (про предмети).

ЦВІРІНЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. Те саме, що цвірі́нькати. Он сонечко світить надворі, сніг біліє, виблискує, цвірінчать горобці (Тесл., Вибр., 1950, 68); Сірі тіні набрали блакитних та рожевих відтінків, лісом заходилися цвірінчати, джерготіти.. різні птахи (Ю. Янов., II, 1958, 218); Сіно сухе, пахуче, а вечір теплий, земля ще пахтить денним сонцем, цвірінчать коники (Вас., II, 1959, 157); Діти швидко завчили довгого вірша й цвірінчали горобенятами з-за воріт услід Миколі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 49).

ЦВІРІНЧА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням цвірінчати і звуки, утворювані цією дією. Там, надворі, сяяло весняне сонце, чути було гомін дітей, цвірінчання горобців у нашому дворі (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 51); Батько грає, і Юрі здасться, що він пливе по тих звуках.. Потім звуки враз пурхають, немов зграйка горобців, і з цвірінчанням розсипаються, хто куди (Юрій Смолич, II, 1958, 14). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 185.

ЦВІРІНЧА́ТИ, чу, чиш, недок. Те саме, що цвірінькати. Он сонечко світить надворі, сніг біліє, виблискує, цвірінчать горобці (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 68); Сірі тіні набрали блакитних та рожевих відтінків, лісом заходилися цвірінчати, джерготіти.. різні птахи (Юрій Яновський, II, 1958, 218); Сіно сухе, пахуче, а вечір теплий, земля ще пахтить денним сонцем, цвірінчать коники (Степан Васильченко, II, 1959, 157); Діти швидко завчили довгого вірша й цвірінчали горобенятами з-за воріт услід Миколі (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 49). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 186.

1.Тепла нічка

Тепла нічка. Трави заросились. В чорнім небі зірочки мигтять. І цвірчати коники втомились — У квітках осінніх тихо сплять. І така гармонія спокою — Непідвладна фарбам і словам. Ніч осіння лине над рікою І тривожить струни серця нам.

ФІРЧАТИ, ечу, ечеш, недок. 1. Видавати щебет (у 1 знач.). Там на горі на високій щебетала сойка (Коломийки, 1969, 52); В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (Іван Франко, VIII, 1952, 307); Жайворонки у як не перервуться, щебечуть (Панас Мирний, IV, 1955, 308); Табунець щигликів, щебечучи жваво пролетів над нами (Олександр Копиленко Як вони.., 1948, 91); Привітно щебетали синиці (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 287); * Образно. Добре нашому Струмкові Щебетати По діброві, А ще краще — В чистім полі, У широкому Роздоллі (Михайло Стельмах, V, 1963, 309); Усадовив [цирульник] поета на табуретку, і над його вухами довго цвірінькали й щебетали гострі ножиці, знімаючи з шиї та голови буйно відросле волосся й двомісячну бороду (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 28). 2. перен. Говорити, розмовляти швидко, жваво (перев. про жінок і дітей). Попрали дівчата сорочки, зложили на віз, зеленою пахучою травою прикрили, посідали й поїхали додому, свіжі да веселі; щебечуть як ластівки (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 252); Малі діти грілися на весняному сонці й голосно щебетали (Нечуй-Левицький, II, 1956, 29); Вся осяяна дитячим щастям, жива, рухлива, Ялу щебетала про садок, музику і ритмічні танки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 268); // Ласкаво промовляти, проказувати що-небудь, запобігаючи перед кимсь. — Як ваше здоров'я? Як вам цю ніч спалося? які квітки снились? — почав щебетати веселий панич (Нечуй-Левицький, III, 1956, 57); — Ой, та й довго не показувався. Чи загордився, чи дорогу до нас забув? — щебетала біля нього Лариса (Яків Баш, Надія, 1960, 131).

ФІРЧАННЯ, я, сер. Дія за значенням щебетати і звуки, утворювані цією дією. Сонце викотилось і освітило садок. Тодозя почала примічати яблуні, квітки, почула пташине щебетання (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 113); Крізь арку сонце червоніє, Каміння сіре золотить, І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (Максим Рильський, I, 1960, 164); Щебетання солов'їне та тихе кумкання жаб долітає в розчинене вікно (Андрій Головко, Літа.., 1956, 34); Поступово вгамовувалося жайвороння, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 316); Одарка сиділа на лаві й любувалася синовою забавкою, щебетанням дочки... (Панас Мирний, III, 1954, 107); Дитяче радісне щебетання, шум стиглої пшениці, дзвін кіс і серпів — яка то чудесна музика, як вона до душі людям! (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 146).