Шерех

Ше́рех, -ха, шерешень, шерешінь, -шня, м. Мелкій ледъ на рѣкѣ. Шерешень уже пішов по річці. Екатер. г.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ШЕРЕХ 1, у, чол. Те саме, що шерхіт. Чувся шерех, ніби по дереву терли величезним наждачним кружалом (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 105); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур'яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння, то стриманий писк (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 187); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль, теплими вітрами (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 258); І чути злив осінніх шерех (Леонід Первомайський, I, 1958, 152); // у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 443.Коментарі (0) ШЕРЕХ 2, у, чол., рідко. Те саме, що сало 7.

Дія за значенням шерехтіти і звуки, утворювані цією дією. Тихо навкруг. Ні вітру, ні шерехтіння (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 519). шерехтіти -ти́ть, недок., чим і без додатка, розм. Утворювати легкий шарудливий або шелесткий звук (перев. тертям об що-небудь чи дотиком чогось до шорсткої поверхні).

ШУРШАТИ, шу, шиш, недок., розм. Те саме, що шурхати 1. Бризкає звуками метал кіс, шуршать сталеві змії в траві, сліпучо поблискують у проміннях сонця (Гнат Хоткевич, II, 1966, 339); Постоли шуршали у пітьмі ночі, як з леговищ людських, загублених в горах, поспішали сусіди на пізні вогні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 351); По сірому асфальту шинами шуршать блакитні тролейбуси і автобуси (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 273); Дощ шуршить по стінах і покрівлях (Петро Дорошко, Передгроззя, 1935, 85);  * Образно. Розгортала шорстке листя огудини рукою, а огірків не бачила. Вирве який — укине в пелену задумано, і ще в листі огудини — шур! шур!.. Аж і не листя то зовсім огіркове, пов'яле од спеки, а спогади, спогади... А вона розгортає їх, шуршить ними. Шукає чого? (Андрій Головко, I, 1957, 232).

ШЕ́ЛЕСТ (тихий, глухий звук, шум від тертя одного предмета об другий), ШЕЛЕСТІ́ННЯрідше,ШАРУДІ́ННЯ, ШУ́РХІТ, ШУ́РХАННЯрідше,ШЕ́РХІТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́МРАННЯ, ШЕ́МРІТ, ШЕ́МРІННЯрідше,ШЕРХрозм.,ШЕ́РХАННЯрозм.,ШЕРЕХТІ́ННЯрозм.,ШЕРХОТІ́ННЯрозм.,ШЕ́ЛЕХрозм., ШАМОТІ́ННЯрозм., ШАМОТНЯрозм.,ШАМО́ТНЯВАрозм.,ШУРША́ННЯ[ШУРЧА́ННЯ], ШЕЛЕ́ПАННЯдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ННЯдіал.;ША́РКАННЯ, ШВА́РКАННЯрозм.,ШВА́РКІТрозм., ЛОПОТА́ННЯрозм.,ЛОПОТІ́ННЯрозм.,ЛО́ПІТрозм.,ЛОПОТНЯ́розм.,ЛОПОТНЯ́ВАрозм. (більш уривчасті звуки такого роду). Шелестом опалого листя зітхає лісова стежка (М. Стельмах); Ловила [Марія] чуйно вухом шелестіння сторінок (А. Головко); Довгу хвилину ми прислухалися до щораз густішого шарудіння у кронах (П. Козланюк); Десь чується шурхіт мітли двірника (І. Нехода); Папороть на схилі знову заколивалася, почулося шурхання каміння, що покотилося в долину (Л. Первомайський); Ніби тихий шерхіт канцелярських паперів, по залі шелестить нестримний сміх (Т. Масенко); З легесеньким шерехом опадає додолу листок за листком (Є. Гуцало); Літнє шемрання спливає неумовкне З високих верховин зелених груш і лип (М. Зеров); Чуєте... чуєте: шерх очеретом? (Б. Олійник); Шерхання снігу, що де-не-де осипався з гілок, окутувало його [Данила] новими хвилями переляку (М. Стельмах); Він любив свій лакований кабріолет, гордовито-спокійну ходу коней, шерехтіння піску під колесами (Н. Рибак); Монотонне шерхотіння дрібної, подібної до гречаних круп, гальки все наростало й наростало (Ю. Збанацький); Ліс був повний неясних, незрозумілих шелехів (О. Донченко); Степ сповнений урочистого шамотіння, яке можна збагнути лиш серцем (І. Цюпа); Чую судорожний подих, І шамотню широких підошов, І як шуршить об стінку одяг (М. Бажан); У вухах чулась шамотнява листочків (В. Козаченко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де (М. Бажан); Гупали зрідка яблука в саду за тином, з шелепанням продираючись крізь листя (Є. Гуцало); За кущами чулося шаркання чиєїсь коси (Григорій Тютюнник); Вулиці.. киплять у шварканні черевиків (І. Микитенко); Тихо, сумно, сонно... Хіба жандар, цокнувши острогами, порушить ту сонну тишу або замутить ті лопотання, перегортування листочків (Панас Мирний); В’їхавши в ліс, почув, неначе шепіт, скрадливе лопотіння молодого листя (І. Стеценко). - Пор. 1. шум.