Воліти

Воліти, -лію, -єш, гл. 1) Желать, хотѣть. Сього року бездольного та і сеї зіми волілась мя закопати до сирої землі. Гол. 2) Предпочитать. Волію все пострадати, тебе звідти викупляти, ніж маю тя в неволенні поминати. Гол. Волілась мя, мати, в болото веречи, ніж мня мали цісарські вояки стеречи. Гол. Волів бим ся не родити, та й того не знати, як мя тяжко в нещастію породила мати. Гол.

Сучасні словники

ВОЛІТИ, ію, ієш, недок.

1. Те саме, що бажати 1; хотіти. Волів би тільки, щоб причина Вашої мовчанки була якась інша, а не слабість (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 283); — Так мерщій на борзі коні І летім, де Дон шумить, Де об землю половецьку Я волію спис зломить! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 352); Вони [поранені] воліли бути вкупі всі до кінця і тислися до Сагайди (Олесь Гончар, I, 1954, 131).

2. Уважати за краще. [Руфін:] Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити (Леся Українка, II, 1951, 354); [Зіна:] Пробач, тату, ти любиш, знаєш село, але волієш жити в місті (Олександр Корнійчук, II, 1955, 82). ВЕЛІТИ , ВОЛІТИ

       ВЕЛІТИ – ВОЛІТИ
       Веліти, велю, велиш. Вимагати, наказувати; доручати зробити щось; не дозволяти тощо, а також переносно. Мене просив завітати до вас наш учитель Сергій Сергійович Байрачний, велів мені принести вам молока (І.Цюпа); Пристав., не дозволяв пускати у хід зброю, велів брати злочинців голіруч (О.Гончар); І все було, як добрий тон велить (М.Рильський).
       Воліти, -ію, -ієш. Хотіти, бажати; вважати за краще. Волів би тільки, щоб причина Вашої мовчанки була якась інша, а не слабість (М.Коцюбинський); \[Руфін:\] Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити (Леся Українка).

Ілюстрації