Упокій

Упокій, -кою, м. 1) Успокоеніе, покой. За дурною головою, нема ногам упокою. Ном. № 6682. З упоко́єм. Спокойно, въ покоѣ, въ спокойствіи. Хлібсіль з упокоєм вічний час уживати. АД. II. 11. 2) Упокой. За упокой душі її псалтирь прочитає. Шевч. 595.

https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=упокій

УПОКІЙ (ВПОКІЙ), кою, ч.

1. заст. Спокій. Як прийшла неділя, то нема йому [Денисові] впокою: муляє його той Чорний яр. Чи йти, чи не йти? (Гр., II, 1963, 251). З упокоєм - спокійно. Уста стиснув [Чайченко] ; голову підняв гордо, і очі блисконули... Та все те потаївши у собі, ніби з упокоєм помалу устав ... (Вовчок, І, 1955, 204); - Ей, пане полковнику!.. Держись за його [Сомка]; то ще й сам, і всі ми поживемо з упокоєм (П. Куліш, Вибр., 1969, 153).

2. церк. Дія за знач. упокоїти За упокій [душі] - молитися за покійного, поминати його і т. ін. Батько світить увечері в хаті, читає псалтир за впокій душі, мати голосить (Тесл., З книги життя, 1949, 140); - Наливай, Лукаше, за упокій діда Дуная. - А що, Октаве, з ним? Нещастя яке? - загомоніли люди (Стельмах, І, 1962, 436).

Вічний упокій - те саме, що Вічний спочинок (відпочинок) (див. вічний); Почати за здоров'я, а кінчити (звести) за упокій - почати що-небудь весело, добре і т. ін., а закінчити сумно, погано тощо (про розмову, спів і т.н Вічний упокій — те саме, що Вічний спочинок (відпочинок) (див. вічний); Почати за здоров'я, а кінчити (звести) за упокій — почати що-небудь весело, добре і т. ін., а закінчити сумно, погано тощо (про розмову, спів і т. ін.).

Ілюстрації