Оголосити

Оголосити, -ся. См. Оголошувати, -ся.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОГОЛОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ОГОЛОСИТИ, ошу, осиш, док., перех.

1. Розкривати, робити відомим що-небудь; розголошувати щось. — Подальший шлях мій і моїх військ оголошувати не стану, — урочисто диктував генерал (Олесь Гончар, II, 1959, 274); Хто має гарячую віру в собі, Нехай не ховає, нехай оголосить — Та віра, як прапор, відвагу приносить В зневірений розум, у душі слабі (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 329).

2. Публічно повідомляти, заявляти про що-небудь; доводити щось до відома багатьох, усіх; об'являти. — Двісті двадцять два і два в остачі! — урочисто оголошує Ксеня (Михайло Стельмах, I, 1962, 380); А рішенець певне нам оголосять не пізніш, як завтра (Леся Українка, III, 1952, 407); Надходила осінь 1943 року. Німці оголосили Київ воєнною зоною (Юрій Яновський, II, 1954, 42); Другого дня я оголосив наказ про те, що.. учень 3-го класу Петро Ковалець зараховується до третього класу «А» (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 231);

// ким. Публічно називати, визнавати когось ким-небудь. — Оголошую його професором. І передаю йому на щастя.. свою задачу (Олександр Довженко, I, 1958, 477); Одного з його матросів оголосили японським шпигуном (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 154); Його спеціальність була така дивна і незрозуміла, що всі вважали за краще посміюватися з нього і оголосити диваком (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 30);

// Офіційно виносити, висловлювати кому-небудь (догану, подяку, попередження і т. ін.). З їхньої розмови Анатолій зрозумів, що батькові оголосили сувору догану з попередженням (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 407); Мені лише оголосять громадську подяку за врятування дитини. Але ж це обов'язок кожного чесного громадянина (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 63).

♦ Оголошувати (оголосити) волю чию — офіційно повідомляти про виконання чийогось бажання, про чиєсь розпорядження.

3. Офіційно заявляти про початок чого-небудь. Ні намету не мав [Святослав], ні постелі, й ніколи не рушав на ворогів своїх, не оголосивши війни (Олександр Довженко, I, 1958, 293); Секретар партійної організації Іван Іванович Вурма оголосив збори відкритими (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 170).

4. розм., рідко. Наповнювати певний простір голосними звуками. Колись його [будинок] гомін, крик та співи оголошували, тепер сум тихий прикриває, важкий спочинок сповива його зверху донизу (Панас Мирний, IV, 1955, 205); «А вже весна, а вже весна», несподівано оголосила весняночка поле (Любов Яновська, I, 1959, 294).

Ілюстрації