Любко

Любко́, -ка,

Коханий хлопець або чоловік. На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (Іван Франко, I, 1955, 66); Коханням п'яне йде дівча стрічати любка (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 138).

Існує тісний зв'язок індивідуального відчуття кохання з традиціями та нормами суспільства і з особливостями сімейного виховання — обидві ці групи змінних є джерелом прийнятих суб'єктом способів інтерпретації своєї поведінки. В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово загальнішого значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовували у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключали контекст «між», допускали наявність одностороннього почуття кохання.

Так, у словнику Б. Грінченка кохання це:

любов, любовна пристрасть; улюблений предмет, коханий або кохана; виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин)

Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно з таким підходом розрізняють:

спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56 %); неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25 %); кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19 %). Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає настирливим і нестерпним.

Ілюстрації