Коса

Коса́, -си́, ж. 1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть нібито косить. ЗОЮР. І. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обухъ ея — прут, носокъ — писок, часть около писку — колос, конецъ острія — жало, пятка — п’я́тка, въ которой находится пупець, входящій въ ямку косовища; пятку придерживаетъ на косовищѣ желѣзное кольцо — пе́рстінь, а сверхъ того еще желѣзная заківка и деревянный пас-клин (клинъ). Шух. I. 169. 2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Нп. 3) Только мн. ч. и въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ: Коси. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом. 4) Луковая плетеница, вѣнокъ, въ который вплетены луковицы. Вас. 204. 5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310. 6) = Косарь 2. Вх. Уг. 246. 7) мн. = Косарь 4. Вх. Лем. 427. 8) Коса Богоматерина. Раст. Hypericum, numifusum. Черк. у. Ум. Кіска, кісонька, кісочка, ко́ска, косонька. По тра копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. 'Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. Косище. В тих багатих панків такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.