В’ючити
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:53, 12 листопада 2019; Aayanishevska.fpmv19 (обговорення • внесок)
В’ючити, -чу, -чиш, гл. Вьючить. Все що треба, в’ючили на коней. Стор. II. 165.
Зміст
Сучасні словники
В'ЮЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., що чим і що на що. Навантажувати робочих тварин вантажем, в'юками. — В походах і на війні запоріжці.. не мали з собою ні возів, ні ридванів, а все, що треба, в'ючили на коней (Олекса Стороженко, I, 1957, 264); Виводили із стайні коней й, сідлаючи їх, в'ючили переметними сумами й торбами (Данило Мордовець, I, 1958, 143).
Заздалегідь перед світанком почали вючити верблюдів, що паслися, і мазати вози.
Коней в'ючити починали. І, шепчучи, на себе зважали.
-Що, в`ючити? - Де капітан? -Вози не ставте як попало!
Ілюстрації
|
|
|
|
