Синаш

Синаш, -ша, м. Сынокъ. Добре, синашу! Рудч. Ск. II. 127. Здоров, синашу, ма дитино! Анхиз Енеєві сказав. Котл. Ен. III. 69. Ум. Синашко. Люляй, люляй козацький синашку! Чуб. V. 347.

Сучасні словники

СИНА́Ш, а, чол. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6. Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Микола Костомаров, I, 1967, 111); З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп'я — синаш Крихточки (Яків Баш, Надія, 1960, 215); — Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 207); Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: — Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Андрій Головко, I, 1957, 110).

• Та не журить, прийду до Вас
• Притреться біль, але не Ваш.
• Пробачте мамо, плине час
• Прийшла пора… це Ваш синаш.

Ти, синашу, в мене забудь всі церегелі. Таж зо мною небіжчик батько твій хліб-сіль водив, укупі ми й козакували.

«Здоров, синашу, ма дитятко! –. Анхиз Енеєві сказав.

Вирватись синаша. Батько гнівається: — Ша-а! Я же твой папаша! Зиркнув зляканий. Івась на його борідку: — Я не знаю дядьку, вас.

Го, сказав би дід Кирило. Не треба, синашу, тут і козі ясно.

Синашу мій, козаче мій, мій вою!В волоссі – сонце з пахощами трав.

Можна взять тебе, синашу, Не в письменники — на стаж.

із мене втому - як не ти, синаш? і хто ще розщебече вечоріння? Так тепло на порозі хатнім - аж напрошується в гості зірка синя.

Синашу, піди стовчи пшона на кашу! - Ох, мамо, дуже спина болить!

Коли по совісті вибрали – нічого не скажу: мій синаш ніколи, Свириде, в сірка очей не позичав, але молодий він ще до цього діла.

Ілюстрації