Згірклий
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:33, 10 листопада 2019; Aichernysh.if19 (обговорення • внесок)
Згірклий, -а, -е. Прогорыслый.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 513.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до згі́ркнути.
2. у знач. прикм. Який став гірким, згіркнув. Дихав [Феоктистов] згірклим пригаром дешевого вина (Кач., II, 1958, 332); Пахло [волосся] згірклою помадою (Коцюб., І, 1955, 406).
3. у знач. прикм., перен. Який виражає гіркоту, сум. Він обдарував згірклим усміхом Тетяну Василівну, яка кусала губи (Загреб., День.., 1964, 280).
