Комин
Зміст
"Словарь української мови"
Комин, -на, м.
1) Передняя часть варистой печи, устроенная для прохода дыма въ трубу. Чуб. VII. 381. Забілів комин, зачорнів рядок горшків на полиці. Левиц. 1.
2) Дымовая труба на крышѣ.
3) Полка кремневаго ружья. Шух. І. 231. Ум. Коминок.
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах
Комин
а, ч.
1. Передня (нижня) частина димоходу варистої печі.
[Софія:] От побачите, мамо, як я комин розмалюю (К.-Карий, І, 1960, 291);
Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84).
2. Канал з вогнетривкого матеріалу для виходу диму з печі, груби в повітря; димохід.
Каганець чадів. У комині гудів осінній вітер (Донч., II, 1956, 105).
3. Горішня частина димоходу над дахом якої-небудь будівлі; димар.
Два височезні комини стриміли до неба (Фр., V, 1951, 383);
Господарі вертаються з роботи.., а нишком поглядають на димок, що в’ється понад комином низеньким (Л. Укр., І, 1951, 234);
У селі дим вставав над коминами (Перв., Материн.. хліб, 1960, 7).
Знаки української етнокультури: Словник-довідник]
Комин
(зменшене — комино́к) —
1) передня (нижня) частина димоходу варистої печі; за повір’ям, звичайне місце перебування нечистої сили, тому кажуть: «У самій печі сам чорт палить». Забілів комин, зачорнів рядок горшків на полиці (І. Нечуй-Левицький);
2) димар на даху (звідки коминне — податок, що платили колись з кожного комина); за повір’ям, через комин вилітає і влітає відьма на мітлі (див. повісті М. Гоголя зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки»);
3) жени́ти (жені́ння) ко́мина — обрядодія (на Поліссі) на Семенів день (1/14 вересня), пов’язана із запаленням посвіту біля комина, прийманням гостей, з куштуванням обрядових страв, побажанням господарям доброго врожаю та достатків; пов’язана з початком весільних обрядів (засиланням сватів, заручин); коли приходили сватати дівчину, вона неодмінно мала колупати піч чи комин; тому й кажуть: «Дівка гарненька полюбити комина раденька»
