Збавити

Збавити, -ся. См. Збавляти, -ся.

збавля́ти / зба́вити ві́ку (життя́). 1. Убивати, губити кого-небудь. — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі Чом віку не збавиш? (Т. Шевченко); Піде (ведмідь), було, по лісі і душить та роздирає все, що здибле: одно з’їсть, а десятеро й так покине, тільки дармо життя збавить (І. Франко). 2. Нівечити, робити безрадісним і коротким чиєсь існування. І прожили ми з жінкою. І, дякувати, живемо й понині. А ось ти... Ти збавиш Сянці віку (Г. Колісник); Даремну кинь турботу і прийми се горе, якого розум твій ні воля не поборе,— бо дарма тільки той життя збавляє, хто побивається, де ради більш немає (Уляна Кравченко).