Кубелечко

Кубелечко, а, сер. Зменш.-пестл. до кубло 1. "Весела [княжна] гуляла, Мов ласочка з кубелечка, На світ виглядала З того Києва" (Тарас Шевченко, II, 1963, 31);" Місточок не гуляв, хоч він і зруйнований: трясогузочка там кубелечко звила..." (Остап Вишня, I, 1956, 384).

2. Заглиблення в землі, часто під коренями дерев, де живуть і розмножуються звірі, плазуни; лігво. "Вітер звалив величезного дуба. Під коренем того дуба зробив собі старий вовк кубло" (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 97); "До пенька з усіх сторін повзли вужаки.. Гади збиралися на зиму в спільне кубло!" (Олесь Донченко, IV, 1957, 41);

3. Місце, житло птахів, зроблене з галуззя, листя тощо для відкладання яєць, висиджування й виведення пташат; гніздо (у 1 знач.). "Беркут кубло в'є на скелі, Як зачує дитинят" (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 224);" Одвічний інстинкт гнав їх [журавлів] з пекучого півдня на болотисті низовини, де щороку вили вони свої кубла" (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 3);

4. перен., розм. те, що нагадує лігво, гніздо. "Аврум.. злякано став приглядатися до якогось кубла з брудного ганчір'я, що було накидане на ліжку коло хворої" (Степан Васильченко, II, 1959, 16); "В спорожнілих солом'яних кублах, в похапцем виритих.. стрілецьких ячейках ще, здавалось, не вивітрились рештки людського тепла" (Олесь Гончар, III, 1959, 215).

♦ Вити (звивати, звити) кубло — 1. те саме, що гніздо вити (звити). —" Пора й синові хазяїном стати... Час йому пошукати дружину, своє кубло звити" (Панас Мирний, I, 1949, 185).

2. перен., розм. Людське житло; оселя, ді. "Козачі кубла обгорнуло тихе хліборобське щастя" (Панас Мирний, I, 1954, 109); "Все те — родюча нива, віз, коні, кубло — все те своє, рідне, з серцем зрослося" (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 43); "Впадали в очі.. затишні панські кубла, що мостилися серед густих дерев" (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1939, 84).

3. Звірята одного приплоду; виводок. У порівняннях." На Каялі хмара світло вкрила й по Русі, мов барсове кубло, розметнулась половецька сила" (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 169);

4. перен., розм. про родину, рід. — "Вже перевізся [Балабуха] з жінкою, з усім кублом" (Нечуй-Левицький, III, 1956, 91); "Через тиждень вертається Андрій: привіз із собою ціле кубло — матір, дівчинку-сестру і школяра-брата" (Степан Васильченко, II, 1959, 510); "Родове кубло Шамраїв стало множитися і обживати степовий край віддавна" (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 414).

5. перен. місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів. "Варка — це була господиня таємного кубла, де в усяку годину можна було б дістати горілку "(Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 110); "Стародавні римські лазні в середньовічній Європі деградували.., перетворившись на кубла розпусти" (Шкільна гігієна, 1954, 13);

6. збірн., зневажл. група людей, що займається антигромадською або злочинною діяльністю; зграя. "Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, .. а перед братом сторчака стають і раді закусати!" (Леся Українка, II, 1951, 428);" На бригаді кубло завелося, він знає. Давно треба розігнати "(Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 238)

Відмінок	Однина	Множина
Називний	кубе́лечко	кубе́лечка
Родовий	кубе́лечка	кубе́лечок
Давальний	кубе́лечку, кубе́лечкові	кубе́лечкам
Знахідний	кубе́лечко	кубе́лечка
Орудний	кубе́лечком	кубе́лечками
Місцевий	на/у кубе́лечку	на/у кубе́лечках
Кличний	кубе́лечко*	кубе́лечка*