Чвалати

Чвала́ти, -ла́ю, -єш, гл. Тащиться, плестись. А вже мені, старенькому, без коня пропадати: не зможу я по степах чвалати. Мет. 444. І тілько що прийшли к воротам і в двір пустилися чвалать. Котл. Ен. III. 60. Москаль знає, куди чвалає, да ще питає. Посл.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЧВАЛАТИ 1, аю, аєш, недок., розм. Іти повільно, важко ступати, утворюючи шум, шарудіння; брести. Лінивою, тихою ходою чвалають круторогі бедраті воли, похитують лобатими головами, жують безустанно жвачку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 180); Максим Антонович, заклавши за спину руки, неквапливо, по-господарському оглядаючи посіви, поважно чвалав до села (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 228); Чорні, мов земля, пастухи, а скоріше погоничі, чвалають за товаром, мало не падають з ніг від утоми (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 19); «Що з ним тепер?» — думало дівчатко. І ледве-ледве чвалало по грязюці (Андрій Головко, I, 1957, 87).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 286.

ЧВАЛАТИ 2, аю, аєш і ЧВАЛУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Рухатися навскач, чвалом. Підняв [велетень] хлопця на руки й почав чвалати через ліс, впоперек гір, лиш, вихор свистав за ним (Три золоті слова, 1968, 53); Аж ось над'їхала блискуча панська четверня: коні чвалали, дзвоники теленькали, фірман лускав з батога... (Іван Франко, III, 1950, 213); Оглянемось — аж їздець чвалує, а за ним ціла зграя (Марко Вовчок, VI, 1956, 311).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 286.