Рукавиця

Рукави́ця, -ці, ж. 1. Виріб з цупкої теплої тканини, шкіри, вовняних ниток, хутра і т. ін. з відділенням (для великого пальця), який надівають на кисть руки у холод або для роботи. Ввечері плете [Іван] рукавиці, бавиться з дітками, шуткує (Панас Мирний, II, 1954, 210); Бійці йшли у валянках, теплих шапках і теплих рукавицях (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 502); * У порівняннях. Ярема блукав по кривулястих вулицях наосліп, немов у вовняній рукавиці (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 185). ♦ Міняти, як (мов і т. ін.) рукавиці кого, що — те саме, що Міняти, як (мов і т. ін.) рукавички (див. рукавичка).

2. іст. Металевий футляр, який надівав рицар на руку під час бою. Едварду глянув він в лице, Мов кинув блискавицю, Здійняв і кинув ворогам Залізну рукавицю (Леся Українка, I, 1951, 353).

Сучасні словники

Рукавиця - іменник жіночого роду

Рукавиця:

1) рукавица; варежка (вязаная)

2) (в рыцарских доспехах) ист. перчатка

Рукавиця: ки́дати / ки́нути рукави́чку (рукави́цю) кому, чому. Вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь; викликати когось на поєдинок. Коли журбі не піддалась душа, ні серце в грудях не закаменіло, ні впав ти п’яний у безпутнє діло, ні думка не понизилась твоя; ні світові не кинув рукавиці, щоб стати в бій з ним.., а тільки духом линеш до зірниці по силу й світло.., тоді єси великий справді ти (У. Кравченко).

міня́ти, як (мов, на́че і т. ін.) рукави́чки (рукави́ці), кого, що, жарт. Легко розставатися з ким-, чим-небудь, натомість маючи когось іншого, щось інше; бути дуже непостійним. (Лицар:) А, ти зрадлива! Женихів міняєш, мов рукавички! Був король, був лицар, раніше, певне, був пастух чи конюх, — тепер хто? (Леся Українка); // Час від часу призначати когось іншого замість попереднього. Їх міняли тут, як рукавиці. Що не рік, то й новий голова (З газети).