Оббити

Оббити, -ся. См. Оббивати, -ся.

Сучасні словники

1. Б'ючи по чому-небудь, відокремлювати від нього частини. Муляр з кучі каменю відбирав потрібні йому шматки каміння, тіскою оббивав на ньому гострі кути (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 46); // чим, об що і без додатка. Очищати ударами, збивати з поверхні чогось які-небудь нашарування. — Та хіба я барюся?.. — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Борис Грінченко, I, 1963, 264); Увесь екіпаж був на ногах.. Оббивали і обрубували кригу на бортах,.. палубах та щоглах (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 12); Вирвав [Глоба] у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 125). 2. Обтрушувати, обривати ударами (про плоди, листя, квітки і т. ін.). Який же я вийшов звідти сердитий!.. Ішов дорогою, .. з придорожніх будяків квітки оббивав, а далі сів та й плакати став (Марко Вовчок, VI, 1956, 247); Оббивати горіхи; // Пошкоджуючи, викликати опадання, осипання. — Калино моя, чом ти не цвіла? — Зима люта та й цвіт оббила, Тим я не цвіла! (Українські народні ліричні пісні, 1958, 184); Легенький морозець оббива лист з дерева (Панас Мирний, IV, 1955, 179); // Вилущувати ударами, вимолочувати зернята, насіння (з стручків, колосків і т. ін.). Вона постелила ковдру, взяла від печі сухий сніп бобу, поклала й почала оббивати стручки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 115). 3. Пошкоджувати ударами поверхню або краї чого-небудь. Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату] і ніхто не мазав ран (Андрій Головко, II, 1957, 92); // Ранити ударами або зачіпаючи об що-небудь тверде (про людське тіло). Турки.. По три рази в одно місто [місце] бідного невільника затинали, до костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали (Думи та історичні пісні, 1941, 82); Темар, оббиваючи собі пальці, швидко лагодив мотор (Микола Трублаїні, I, 1955, 184); // перев. док., кому, рідко. Дуже побити; набити. — Та цитьте, чортові сороки! — Юпитер грізно закричав: — Обом вам обіб'ю я щоки (Іван Котляревський, I, 1952, 249). ♦ Оббивати (оббити) пороги кому і без додатка: а) довго, безперервно ходити куди-небудь у якійсь справі; набридати кому-небудь певними проханнями. — Не бійся, брате, не оббивала я до цього тобі порогів, не буду й тепер (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 16); А чи так багато глузду в тому, що вона ось поїде оббивати пороги в медичний? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 176); Ходити, клянчити, оббивати пороги не в характері Максима (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 132); б) часто бувати у кого-небудь. Перед людьми вона [Параска] не нахвалиться ним [Василем]: — Панич буде.., — одкривалася вона перед знайомими жінками, котрі щодня оббивали у неї пороги (Панас Мирний, IV, 1955, 55).

Ілюстрації