Римарь
Ри́марь, -ря, м. Шорникъ. См. Лимарь.
Словник Грінченка
ЛИ́МАР, я, ч.= 1) Майстер, який виготовляє ремінну збрую. Як шкурка з бузівка у шевчика в руках Або у лимаря в зубах, Чого не витерпить, що їй не виробляють! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 44); Дуже важливе значення має також підготовка і перепідготовка лимарів, ковалів та колісників, бо щороку.. доводиться провадити ремонт возів, саней, збруї тощо (Колг. село, 28.І 1955, 2). = ли́мар = ри́мар — майстер, який виготовляє ремінну збрую (лимари́ха, римари́ха — дружина майстра; лимаре́нко, римаре́нко — син майстра; лимарі́вна, лимері́вна, римарі́вна — дочка майстра).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 333.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 485.
Ли́марство[1][2], розм. ри́марство[3] — кустарний промисел, виробництво з вичиненої шкіри-сириці (ли́марщини[4]) дрібних шкіряних речей (кінської збруї, ре́менів, гаманців, рукавичок тощо). Майстрів, що займалися лимарством, називали ли́марями[5], шо́рниками[6].
Ілюстрації
|
|
Джерела та література
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 333.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 485.
