Давній

Давній, -я, -є. 1) Давній. Се, може, є давній бідний невольник із неволі утікає. Макс. (1849) 45. Вони не так старі, як давні. Ном. № 8645. В давній дуже жив він вік. Котл. 2) Древній, старинный. Дві церкви, одна мурована висока, друга дерев’яна і давня сильно. МВ. І. 16. В давні времена, як ходив по землі Бог з Петром і Павлом. Чуб. І. 56. Давня річ, давня давнина. Давно минувшее. Рудч. Ск. I. 59. 3) Прежній. Давні пригоди боронять від шкоди. Ном. № 1753. Шапка сива, виступка козацька настояща, ще давніх козаків. МВ.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДА́ВНІЙ, я, є. 1. Який давно минув; колишній. Відтак коваль про давнії роки згадав (Іван Франко, XIII, 1954, 65); Фольклористи дожовтневої доби.. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (Максим Рильський, III, 1956, 145); // Який застарів. — Ми, ямищани, пристали на те, що ніхто з нас не буде робити в пана по давній ціні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 44). З давніх-давен; З давнього-давна — з давнього часу, з давніх часів; здавна. Чорна баба — нічка темна: Із давніх-давен Покриває все на світі, Як погасне день (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 284); З давніх-давен росте і міцніс наша дружба (Літературна газета, 1.II 1957, 1); За давніх-давен — у давні часи, в минулому. — Так, танець за давніх-давен На меті мав благочестя (Леся Українка, IV, 1954, 148); // у знач. ім. давнє, нього, сер. Минуле. Давнє устає перед очима, мов воно тільки що діялося (Панас Мирний, III, 1954, 19).

2. Який існує вже багато часу; старий. Давніх друзів забувають, а при горі споминають (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 141); // Здавна добре відомий; стародавній. Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду (Панас Мирний, II, 1954, 259); Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); Сиві бороди з села переказали нам давню легенду (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 5).

3. розм. Непридатний для споживання; несвіжий. Тараня була дуже давня, лежала, трухла (Нечуй-Левицький, II, 1956, 210); — Хіба тут тобі води немає? — показує [генеральша] на графин з водою... — Це вже давня... Я ходила свіжої напитись, — каже Уляна (Панас Мирний, II, 1954, 103).