Лучина

Лучина, -ни, ж. Лучина. Єсть у мене в кешені лучина, засвітимо чорними очима. Нп. Я ходила, молода, в темний ліс по лучину. Чуб. V. 1171. Ум. Лучи́нна. За лучинку найде причинку. Ном. № 2795.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ЛУЧИНА, и, жін. Довга тонка тріска. Чужая робота — то ж моя сухота; Дрова да лучина, невірна дружина (Павло Чубинський, V, 1874, 927); Під припічком знаходить [Мар'ян] дрова і лучину: їх перед самим від'їздом по-господарськи приготувала Фросина для нової хазяйки (Михайло Стельмах, I, 1962, 178); // Така тріска як джерело світла. Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами... (Панас Мирний, I, 1949, 220); На Поволжі основним джерелом світла була лучина (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 96); * Образно. Вона [пісня] огнистая лучина, Що жару в серця долива (Іван Франко, XIII, 1954, 92).