Лінування
Лінува́ння, -ня, с. Лѣность.
Сучасні словники
ЛІНУВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням лінуватися.
ЛІНУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., з інфін. і без додатка. Не мати бажання працювати, робити що-небудь, діяти. — Наймички лінуються прати, а я собі думаю: дай позолю й поперу в ставку, поки панни повстають (Нечуй-Левицький, III, 1956, 190); [Женя:] Я лінувалася вчитись, і мене не перевели у другий клас (Марко Кропивницький, II, 1958, 406); — Ти не хочеш учити церковнослов'янських літер — аз, буки, веді? Ти лінуєшся? (Олесь Донченко, III, 1956, 25); // Не робити чого-небудь, бути бездіяльним унаслідок лінощів. Буду гуляти з самого рання, аж до обіду. А це не через те, що хочу лінуватися, а для роботи (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 418); Він став лінуватися, пропускати лекції і одного разу прямо сказав дома, що більше не хоче ходити до школи (Степан Васильченко, I, 1959, 64); Він реготав з Фелікса і казав, що замикатиме його тут щоразу, як той лінуватиметься (Юрій Яновський, II, 1954, 41).
лінування Тлумачення із "Словника української мови"* ЛІНУВАННЯ, я, с. Дія за знач. лінуватися.
Орфографія (словоформи_
лінування - іменник, середній рід, неістота
ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА
Називний лінування лінування
Родовий лінування лінувань
Давальний лінуванню лінуванням
Знахідний лінування лінування
Орудний лінуванням лінуваннями
Місцевий на/у лінуванні на/у лінуваннях
Кличний лінування лінування
