Паламарювати

[Категорія:Па]

Паламарювати, -рюю, -єш, гл. Быть пономаремъ. Ном. № 9694. Сим. 174.

Паламар – неофіційне позначення церковнослужителя, який зветься ще «парамонарем» (від дав.-гр. παραμοναριος, утворене від παραμονή — «перебування», «зберігання», «сторож») . Останній, більш правильний варіант був витіснено з ужитку православної церкви і практично забутий.

Згідно Типикону, тобто богослужебному статутом православної церкви, паламар може називатися також кандиловжигателем, свещеносцем або параекклисиархом. Найчастіше паламарів називають просто алтарниками, їх завдання полягає у широкому спектрі обо'язків пов'язаних з вівтарем храму.

Фунуції які виконує паламар, – наглядати за порядком під час здійснення богослужіння. У визначений час він закривав браму храму, щоб ніхто з невтаємничених – оголошуваних, інаковіруючих, єретиків, відлучених або покутників – не зміг проникнути на чинену євхаристію, участь в якій можуть брати лише хрещені християни, на яких не накладена єпитимія. Крім того, паламарі в давнину дбали про збереження храмового майна, про його освітленні, спостерігали за поведінкою парафіян, щоб запобігти крадіжки, святотатства та інше. В особливих місцях, як, наприклад, на Голгофі або у Вифлеємі, паламарі постійно чергували, щоб охороняти місця масового паломництва і надавати допомогу пілігримам тому й отримали таку назву.

В даний час паламар – це насамперед прислужник, основне завдання якого – матеріально-технічне, якщо можна так висловитися, забезпечення богослужіння. У його завдання входить приготування одягу священнослужителів, підготовка деяких судин, розпалювання кадила, возжжение світильників і свічок у вівтарі та інші обов'язки, які дозволяють проводити службу чинно і без суєти. Крім того, паламарі, як правило, виконують роль читців і допомагають цим роботі криласу, тобто хору. У час вільний від служіння на пономарях лежить відповідальність за чистоту у вівтарі. Виконують це служіння в православній церкві, як правило, парафіяни з числа чоловіків. Нерідко алтарниками стають діти парафіян. Якщо чоловіків серед парафіян храму не вистачає, то для вівтарного служіння можуть бути обрані благочестиві жінки похилого віку. В монастирях, ясна річ, часто алтарницями бувають черниці. Але взагалі-то вхід у вівтар для жінок заборонено, і це робиться в якості винятку. Така категоричність властива для російської церкви. У храмах Антіохійського патріархату, наприклад, а також в інших помісних церквах у вівтарі нерідко можна побачити і дівчат, причому також одягнених у стихар – особливе вбрання паламаря.

В давнину «поставлена(я) в парамонаря» відбувалося особливим чином. Церемонія носила характер хиротесії, тобто повноцінного посвячення в церковнослужіння. Сьогодні цю процедуру рідко відтворюють. Обов'язки паламаря в наші дні досить тривіальні, щоб обійтися звичайним усним дозволом настоятеля храму. Він же благословляє вівтарника на носіння стихаря. Втім, при відвідуванні приходу архієреєм належить отримати і єпископське благословення. Багато паламарів у наш час також просять дозволу на носіння підрясника, що, в принципі, не є церковною традицією, а носить характер місцевого звичаю. Але щоб стати паламарем, не потрібно нічого особливого. Досить просто бути постійним парафіянином храму, брати участь у церковному житті та мати добру репутацію серед членів громади. В такому випадку можна попросити благословення у настоятеля долучитися до пономарского служіння. Важливо розуміти, що сучасний паламар – це найчастіше мирянин, якому довірено особливу послух у храмі, а не священнослужитель. У великих храмах, як правило, деякі алтарники є штатними, тобто професійними. Їх роботу координує та організовує старший паламар в храмі. Такі люди виконують своє служіння не тільки за покликом серця і благословення духівника, але і за трудовим договором, відповідно, отримують заробітну плату. Для них пономарство пов'язане зі щоденним відвідуванням богослужінь. Інші ж алтарники з'являються на службах тільки в свята, в неділі і тоді, коли самі цього захочуть.