Клапач

Клапач, -ча, м. 1) Прозвище собаки (съ большими ушами?). Вх. Зн. 25. 2) Болтунъ. Желех. 3) Родъ кривого ножа. Вх. Уг. 244. Ум. Клапачик. 4)невдаха, безталанний (І. Франко)

Сучасні словники

Клапа́ч: -- невдаха, безталанний [47] «недосвідчений вартовий вояк-свіжак»[ II, 354] (з поль. мисливської мови, де klapak «молода дика качка, що ще не вміє літати») [ОГ] клапа́ч: въ воровскомъ жаргонѣ названіе солдата [ІФ,1890]

клапач -пача, ч. Вр. Складаний ніж зз дерев'яною ручкою.

БЕЗТАЛА́ННИЙ, а, е.

1. Який не мав талану, щастя; нещасний. А я бідний, безталанний. Без пари, без хати, Не досталось мені в світі Весело співати (Пісні та романси.., II, 1956, 24); В поезіях молодого Шевченка бачимо правдиве відтворення думок і почуттів народу, пригноблених, безталанних людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 52); // у знач. ім, безтала́нний, ного, ч.; безтала́нна, ної, ж. Той, хто не має талану, щастя. Деякі образи сих безталанних не покидали мене.. цілу ніч (Л. Укр., III, 1952, 578); // Який не приносить радості; сповнений горя, нещастя, її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання (Н.-Лев., II, 1956, 239); — Поки співаєш [зозуле] на калині. То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане Та безталанне… (Гл., Вибр., 1951, 24); * Образно. О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. Люблю, як щиру, вірну дружину. Як безталанную свою Вкраїну! (Шевч., II, 1963, 50).

2. рідко. Те саме, що безда́рний. А що, коли його проект поряд з іншими проектами славетних майстрів скульптури буде блідим, нікчемним, безталанним? (Донч., І, 1956, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 149.

НЕВДА́ХА, и, чол. і жін., розм.

1. Людина, якій не щастить у чому-небудь або яка робить щось не так, як треба. Він сміявся над невдахою Ковалем, який не зміг у зарозумілості своїй помітити цієї простої помилки (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Хтось із зорянських жартунів вкрав Василеві штани, і довелося невдасі-солдату повертатися у табір у трусах та чоботях (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 176); Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 88); // Уживається як лайливе слово. Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 236); Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою, обзивала його невдахою (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 23).

2. Щось погано, невдало виготовлене, зроблене і т. ін. (про предмети). — Оборони, боже, як паска не вдасться! ..Він [свекор] хоч і не лаятиме, та .. сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 227).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 253.

Ілюстрації

Див. також

http://mors.in.ua/people/469-10-prychyn-chomu-ty-nevdaha.html