Відвертатися

Відвертатися, -таюся, -єшся, сов. в. відвернутися, -нуся, -нешся, гл. ВІДВЕРТА́ТИСЯ (повертати від кого-, чого-небудь обличчя вбік, робити поворот спиною до інших), ОБЕРТА́ТИСЯ, ПОВЕРТА́ТИСЯ. - Док.: відверну́тися, оберну́тися, поверну́тися. Відвернулась дівчинонька Та й не поглядає (С. Руданський); Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Леся Українка); Тимко нехотя повернувся спиною до бійця (Григорій Тютюнник).

Сучасні словники

ВІДВЕРТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВІДВЕРНУТИСЯ, ернуся, ернешся, док.

1. Повертати від кого-, чого-небудь обличчя вбік; повертатися до інших спиною. — Чого ж ти закриваєшся, чого відвертаєшся від мене! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 45); Світловидов, побачивши Бережного, різко одвертається й виходить (Яків Баш, П'єси, 1958, 127); А пан глянув.. одвернувся... Пізнав, препоганий,.. Пізнав батько свого сина, Та не хоче взяти (Тарас Шевченко, I, 1951, 46); Гайченко відвернувся, нещерпляче змахнув рукою — мовляв, тебе не переслухаєш, рушив до машини (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 18); * Образно. Його переслідувала вже від тижня думка, що щастя починає відвертатися від нього (Іван Франко, V, 1951, 223).

2. Відвалюватися (про скибу землі). Земля здималась поперед плуга, репалась і одверталась чорними соковитими скибами набік (Борис Грінченко, II, 1963, 60).

3. Відгинатися, відгортатися (про край або кінець чого-небудь). Поли відвертаються.

4. перен. Припиняти, поривати з ким-небудь стосунки, взаємини. Кого я любив, ті забулися, А з ким я дружив — відвернулися (Іван Франко, XIII, 1954, 235); З того часу, як усі відвернулись од Павлика, з того часу великий тягар упав Євгешці на груди (Олесь Донченко, VI, 1957, 51); // Відчувати неприязнь, відразу до кого-небудь. Трапляється часом, що іншого якось не прийма серце, відвертається від нього, до іншого так зразу приляже, як до рідної мами... (Марко Вовчок, VI, 1956, 280).

5. перен. Виявляти небажання, нехіть робити що-небудь. Поет [І. Манжура] гостро картає письменників-естетів, що відвертаються від зображення тяжкого становища народу і, прикриваючись розмовами про «чисте мистецтво», служать інтересам «дуків», «багачів» (Історія української літератури, I, 1954, 475).

6. розм., рідко. Те саме, що відлучатися 1. Нікуди він і не одвертався з пасіки (Словник Грінченка); — Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки з квасолею ліпити (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 36).

7. тільки недок. Пас. до відвертати 1—6,9.