Виїзд

Ви́їзд, -ду, м. Выѣздъ, отъѣздъ. Соколонько та на валеті, козаченько та на виїзді. Мет. 179.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 402.

1. Дія за значенням виїжджати 1 і виїздити. Перед виїздом за кордон я мав кращі надії на найближчий час, але тепер вони розвіялись (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 278); Та й те, що він зможе застати там Мухтарова, не в меншій мірі спричинило його ранній виїзд з Намангана (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 276); // заст. Відвідування кого-, чого-небудь. — Треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості (Нечуй-Левицький, III, 1956, 96).

2. Місце, яким виїжджають звідки-небудь. При виїзді з села дорога була перекопана ровом, збоку горіло вогнище (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 18); На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу (Петро Панч, I, 1956, 597).

3. Коні з екіпажем, упряжжю, збруєю. В селі не треба питати, де, в якій хаті весілля. Його видно здалеку, його чути на всю околицю. Видно по виїздах, що запруджують мало не всю вулицю (Василь Земляк, Гнівний Страті он, 1960, 364); У нього було два виїзди — кабріолет і тильбюрі (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 269).

Ілюстрації