Вуздечка

Вуздечка, -ки, ж. Уздечка. Аби вуздечка, а кінь буде. - частина збруї — ремені з вудилами та поводами, які надівають на голову коневі, щоб правити ним.

Академічний тлумачний словник

Знайдеться вуздечка на кого — можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь. [Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 254); Вдягати (вдягнути) вуздечку на кого — приборкувати, позбавляти когось волелюбних настроїв. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 56).

СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE.ТОМИ 1-8.

Вдяга́ти / вдягну́ти вузде́чку див. вдяга́ти; Зірва́тися / зрива́тися з вузде́чки див. зрива́тися; (1) Зна́йдеться вузде́чка на кого – можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь. [Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв); Попуска́ти (розпуска́ти) / попусти́ти (розпусти́ти) ві́жки (поводи́, вузде́чку і т. ін.) див. попуска́ти1; Трима́ти у вузді́ (в узді́, у вузде́чці) див. трима́ти.

Словник синонімів

ВУЗДЕ́ЧКА (частина збруї коня - ремені з вудилами, що надіваються на голову), ГНУЗДЕ́ЧКА, ВУЗДА́рідше, ГНУЗДА́рідко,УЗДА́рідше,УЗДЕ́ЧКАрідше, КАНТА́Рдіал.,КАНТА́РКА[КАНТА́РОК]діал.Струнко тримався [козак] на гнідому коневі з оздобленою сріблом вуздечкою (С. Добровольський); Він вів троє коней напувати, а вузди від всіх трьох намотав на руку (Г. Хоткевич); Кінь дзвенить уздою золотою (М. Рильський); Яків торкнув уздечкою і кінь поніс його в село (М. Стельмах); Підводились коні, бряжчали ланцюгами кантарок, почувши світанкову метушню конюхів (В. Кучер).

НЕДО́УЗДОК (вуздечка без вудил), ОБРО́ТЬ, ОБРО́ТЬКА. Віз запряжений парою великих світло-сірих коней, а пара буланих, без посторонків, а лише на недоуздках, танцювали по боках у сірих (О. Копиленко); Гарячі коні в перегоні хропуть, круті оброті рвуть (Я. Шпорта); Третій кінь - на обротьці - прив’язаний був до саней ззаду (А. Головко). - Пор. вузде́чка.

Словник фразеологізмів

попуска́ти / попусти́ти ві́жки (поводи́, узде́чку і т. ін.) кому і без додатка. 1. Послаблювати гніт, визискування когось, змінивши умови праці і т. ін. Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім’ю по дню поля (Панас Мирний); — Не можна терпіти, щоб князь довше точив зуби на опришків, плював на їх вимоги попустити узду селянам (В. Гжицький).

2. Послаблювати вимоги до когось, нагляд за кимсь, керівництво ким-небудь. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки держав Олесю в руках і не попускав віжок (І. Нечуй-Левицький); Передерій розгнівався: “Я,— каже,— начальник територіального виробничого управління. Я за весь район .. відповідаю. А ви раді, що вам віжки попустили” (І. Цюпа).

Ілюстрації