Дерчати

Дерчати, -чу, -чиш, гл. Дребезжать, трещать. Харьк.

Сучасні словники

ДЕРЧАТИ, чи́ть, недок.

1. Видавати різкі уривчасті звуки, схожі на деренчання чого-небудь (про крик деяких птахів і комах). На пагорках витикалася зелена трава, .. у небі розсипали пісні жайворонки, в очеретах дерчали деркачі (Петро Панч, III, 1956, 303).

2. Те саме, що деренчати. Маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав і разом дерчав, неначе хто стукав молотком по розбитій посудині, стягнутій І дротом (Нечуй-Левицький, III, 1956, 39).

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 254.

Зовнішні посилання

http://sum.in.ua/