Зробити

Зроби́ти, -блю́, -биш, гл. 1) Сдѣлать, произвести. Хата, 164. Зроби, милий, золоті удила, щоб я твого коня до води водила. Мет. 112. Гуси зробили великий крик. Грин. II. 239. — своїм богом. По своему. Не куди й дів ті гроші, а купив дзвін; та вже й тим скривдив громаду, що зробив своїм богом. Св. Л. 287. 2) Повредить кому колдовствомъ. Чоловік з голоду сохне, а дурні брешуть, що це йому зроблено. 3) — волю кому, чию. Исполнить чье желаніе. Ой чумаченьки, ой ви молоденькі, зробіть мою волю. Чуб. V. 1031. 4) — ла́ску. Сдѣлать одолженіе. Велику ласку лині зроби, послухай. МВ. II. 112. 5) — собі смерть. Наложить на себя руки. Ах волю сими собі смерть зробити, як в багацтві з нелюбом жити. Чуб. V. 117.