Фукання

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Фукання, -ня, с. 1) Дуновеніе (ртомъ). Шейк. 2) Крики (на кого), брань.

Сучасні словники

ФУ́КАННЯ, я, сер., діал. Дія за значенням фукати 1, 2. Машиніст торкнув «черепаху».. фу-фу-фу-фу! І пішло фукання часто, частіше, ще частіше (Іван Франко, III, 1950, 329); Сенько і Ленько ходили ціле пополуднє слідом за нею [Горпиною] і не покидали її, помимо всякого крику і фукання з її сторони (Іван Франко, VIII, 1952, 195). Фукати, аю, аєш. 1. діал. Пирхати, форкати. Вона [худоба] рикає, фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе;// 2. З шумом випускати з ніздрів повітря, сопіти. Аж ось і підмайстер надійшов, фукаючи чогось, як ковальський міх;// 3. Пахкати, чахкати (про паровоз.).