Римарка
Ри́марка, -ки, або Римариха ж. Жена шорника. См. Шорник, тобто римар - майстер, що виготовляє кінську збрую. Лимарка.
Зміст
[сховати]Сучасні словники
1) У сучасних словниках Ри́марка теж саме, що й Лимарка, дружина Лимара. ЛИМАР, я, ч . Майстер, який виготовляє ремінну збрую. Як шкурка з бузівка у шевчика в руках Або у лимаря в зубах, Чого не витерпить, що їй не виробляють! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 44).
2) РИМАРИ́ХА, и, жін., розм., рідко. Дружина римаря. Словник української мови 3) РИ́МАРКА, и, ж., розм. Те саме, що римари́ха. Укрліт.org
Ілюстрації
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
Медіа
Див. також
Слово римар походить (можливо, через посередництво пол. rymarz) від нім. Riemer, утвореного від Riemen («ремінь»). Варіант лимар утворений від ранішого «римар» внаслідок дисиміляції приголосних ([р] > [л]).
Довгий час лимарство було складовою частиною чинбарства (подекуди аж до XIX ст.).
За літописними даними в містах Київської Русі в ХІ—ХІІІ ст. серед ремісників, які виготовляли речі зі шкіри, була вже певна спеціалізація: згадуються сідельники, тульники (виготовляли тула — сагайдаки), усьмошевці (шевці).
У XV-XVI ст. у Києві і Львові були лимарський і кушнірський цехи. Добре було поставлено лимарство і серед українського козацтва.
До середини XIX ст. лимарство було засноване винятково на ручній праці. Винайдення в 50-х рр. ХІХ ст. швейної машини дало змогу механізувати лимарську справу. Тепер речі зі шкіри виготовляються переважно шкіряно-взуттєвою промисловістю.
Про давню професію нагадують численні прізвища: Лимар, Римар, Римаренко і єдина у світі вулиця Римарська у Харкові.
Джерела та література
Портал української мови та культури