Римарка

Ри́марка, -ки, або Римариха ж. Жена шорника. См. Шорник, тобто римар - майстер, що виготовляє кінську збрую. Лимарка.

Сучасні словники

1) У сучасних словниках Ри́марка теж саме, що й Лимарка, дружина Лимара. ЛИМАР, я, ч . Майстер, який виготовляє ремінну збрую. Як шкурка з бузівка у шевчика в руках Або у лимаря в зубах, Чого не витерпить, що їй не виробляють! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 44).

2) РИМАРИ́ХА, и, жін., розм., рідко. Дружина римаря. Словник української мови 3) РИ́МАРКА, и, ж., розм. Те саме, що римари́ха. Укрліт.org

Ілюстрації

Див. також

Слово римар походить (можливо, через посередництво пол. rymarz) від нім. Riemer, утвореного від Riemen («ремінь»). Варіант лимар утворений від ранішого «римар» внаслідок дисиміляції приголосних ([р] > [л]).

Довгий час лимарство було складовою частиною чинбарства (подекуди аж до XIX ст.).

За літописними даними в містах Київської Русі в ХІ—ХІІІ ст. серед ремісників, які виготовляли речі зі шкіри, була вже певна спеціалізація: згадуються сідельники, тульники (виготовляли тула — сагайдаки), усьмошевці (шевці).

У XV-XVI ст. у Києві і Львові були лимарський і кушнірський цехи. Добре було поставлено лимарство і серед українського козацтва.

До середини XIX ст. лимарство було засноване винятково на ручній праці. Винайдення в 50-х рр. ХІХ ст. швейної машини дало змогу механізувати лимарську справу. Тепер речі зі шкіри виготовляються переважно шкіряно-взуттєвою промисловістю.

Про давню професію нагадують численні прізвища: Лимар, Римар, Римаренко і єдина у світі вулиця Римарська у Харкові.

Джерела та література

Академик

Портал української мови та культури

Словник української мови

Укрліт.org