Кобзарь
Зміст
Словник Грінченка
Кобзарь, -ря́, м. 1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. К. ЧР. 259. І про неї добрим людям кобзарі співають. Шевч. 2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. Куліш.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КОБЗА́Р, я, чол. Український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі. Вітер віє-повіває, По полю гуляє. На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає (Тарас Шевченко, I, 1963, 53); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідав з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співав про Морозенка (Марко Вовчок, VI, 1956, 231); В XIX ст. виступило чимало талановитих виконавців дум, серед яких найбільш відомим був кобзар Остап Вересай з Полтавщини (Історія української літератури, I, 1954, 87).
Знаки української етнокультури: Словник-довідник.
кобза́р —
1) український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі чи бандурі; за козацьких часів кобзарі як мандрівні співці часто виступали в ролі розвідників, зв’язкових, народних трибунів; за це їх тяжко карали; відомо, що за закличні виступи проти поляків трьом кобзарям — Прокопові Скрязі, Василеві Варченку, Петру Соковому — було відтято голови; П. Куліш про сподвижницьку роль кобзаря (і співця і поета) писав: «І ласки не шукай ні в духів, ні в голоти, Дзвони собі, співай в святій самоті». На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає (Т. Шевченко); Де кобзар, там і поводар (приказка);
2) (з великої літери) народний поет, співець, виразник художнього слова, народної думки, національних змагань; [Вели́кий] Кобза́р — у народі — Тарас Григорович Шевченко. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні (П. Куліш).
УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)
КОБЗАР під такою назвою 1840 у Петербурзі вийшла у друкарні Є. Фішера збірка поезій (8 віршів) Т. Шевченка; вихід К. став точкою відліку нового періоду укр. літератури; Т. Шевченко утвердив укр. мову як літературну; назва К. використовувалась для подальших видань творів Т. Шевченка; за життя поета К. виходив ще 1844, 1860 - у друкарні П. Куліша.
Ілюстрації
|
|
|
