Зрячий

Зря́чий, -а, -е. Видящій, зрячій.

Сучасні словники

ЗРЯ́ЧИЙ, а, е. Який має зір, бачить; протилежне сліпий. — Друзі, — сказав я [сліпий льотчик], — уявіть собі, що я такий же зрячий, як і ви всі, тільки очі в мене заплющені (Юрій Яновський, II, 1954, 74); Зайці не риють нір і народжують малят зрячих і опушених (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 151); * У порівняннях. В вінку весільному неначе [яблунька]. І кожна квітонька, мов зряча, Так любо дивиться на світ (Микола Нагнибіда, Гірські вершини, 1960, 56); // у знач. ім. зрячий, чого, чол.; зряча, чої, жін. Про людину, яка має зір, бачить. [Семен:] Говорять, що в Харкові працює один лікар-чародій, такий чародій, що робить сліпих зрячими (Захар Мороз, П'єси, 1959, 28); // перен. Який помічає, розуміє те, що відбувається навколо. Полуду скинувши сліпу, Світи зміряє оком зрячим Дзвінкоголосий тракторист, Дитя веселе колективу, Чий рівний стан і мужній зріст Епоху втілює щасливу (Максим Рильський, II, 1960, 105); [Мамай (простягає руку):] Щасливо, Єгоре Івановичу... На каторзі ви мені світ одкрили, тепер я зрячий, обрій бачу і за обрій заглядаю... (Юрій Яновський, III, 1959, 119). http://sum.in.ua/s/zrjachyj

Ілюстрації

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}