Допит

Допит, -ту, м. Допросъ. І силою, і правдою великий, нікому він на допит не відкаже. К. Іов. 83.

Сучасні словники

ДО́ПИТ, у, чол., юр. Опитування обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка для з'ясування чого-небудь. Увесь час інформували мене, як іде допит (Степан Васильченко, IV, 1960, 34); Довго тривав допит свідків, аж набридло Явдосі чекати (Олесь Донченко, III, 1956, 13); * У порівняннях. Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом, відповідає, немов на допиті

Ілюстрації

Див. також

Словник української мови==Джерела та література==