Зімовий

Зімови́й, -а́, -е́. Зимній. Каменец. у. Вечір зимовий. МВ. (О. 1862. І. 92).

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

. ЗИМО́ВИ́Й, о́ва́, о́ве́. Стос. до зими (у 1 знач.). В довгі зимові вечори та вдосвіта в Джериній хаті палали тріски (Нечуй-Левицький, II, 1956, 185); Ясно світило скупе зимове сонце і навіть трохи гріло (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 321); // Признач. для зими, використовуваний узимку. Я не чула, щоб у Сімеїзі хто жив зимою, і, певне, се місце, як зимове помешкання, не дуже вигідне (Леся Українка, V, 1956, 246); Білява, зовсім юна, вона була зодягнена так, наче тільки оце повернулася з далекої дороги: в чоботях, в теплій зимовій хустці (Олесь Гончар, III, 1959, 319). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 567.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Зімови́й, -а́, -е́ Зимній. Камен. у. Вечір зимовий. МВ. (О. 1862. І. 92).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЗИ́МНІЙ, я, є, розм. Те саме, що зимо́ви́й. Сумний зимній вечір заглянув через вікна в хату (Н.-Лев., II, 1956, 300); Короткий день минає, настає ніч зимня, довга (Мирний, III, 1954, 17); Проти сонця дим, проти зимнього патлатий, що з труби зверта від хати й понад садом молодим тане, тане дим…(Тич., II, 1957, 200). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 567.