Плаксій
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:52, 15 листопада 2018; Ysminko.pi16 (обговорення • внесок)
Плаксій, -сія, м. Плакса. Черк. у.
1. Те саме, що плакса. — Я лише рюмсів і плаксіїв не люблю (Іван Франко, VI, 1951, 178); Натруся ніколи, ніколи не стане плакати. Вона сама не любить плаксіїв (Олесь Донченко, VI, 1957, 426). 2. перен. Той, хто завжди плачеться (у 1 знач.). Знайшлись і плаксії: мовляв, насіння нема, реманенту нема, а поки все дістануть, — весна минеться (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 26). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 560. 3. Плаксій, ч. – той, хто багато і часто плаче (зазвичай про дітей).
