Диміти
Диміти, -млю, -миш, гл. Дымить, испускать дымъ.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДИМИТИ і ДИМІТИ, млю, миш; мн. димлять; недок. Виділяти, випускати дим. Лежать села, як купи гною на панському полі, а над ними димлять сахарні й гуральні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 55); Вдалині, там, де очищали поля від картоплиння, диміло багаття (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 178); // Погано горіти, виділяючи багато диму. Димить каганець — мідна гільза з-під міни... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 235); // перев. чим. Випускати дим при курінні. Хлопці в новеньких козирках [картузах].. димлять цигарками (Степан Васильченко, I, 1959, 375); // перен. Виділяти пару. Андрій розігнув спину і застромив лопату. Він зігрівся, димів парою, неначе комин (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); Між столиками бігали жваві офіціантки, балансуючи великими підносами, на яких диміли тарілки з борщем (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 257); Шестерня виблискує обточеними боками. Синювата, гаряча, що аж димить, залізна стружка падав Федорові під ноги (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 233).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 277.
[1]
диміти(ся) дієсл. недокон. виду (що робити?); неперех. Дієприслівникова форма: димівши, димлячи
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Димі́ти, -млю́, -ми́ш, гл. Дымить, испускать дымъ.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ДИМІ́ТИ див. дими́ти. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 278. Димі́ти, млю́, ми́ш, гл. Дымить, испускать дымъ. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 384.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
димити і димі́ти, -млю́, -ми́ш; мн. димля́ть; недок. Виділяти, випускати дим. || Погано горіти, виділяючи багато диму. || перев. чим. Випускати дим під час куріння. || перен. Виділяти пару.
Ілюстрації
|
|
|
