Миркати

Миркати, -каю, -єш, сов. в. миркнути, -ну, -неш, гл. 1) Говорить невнятно, бормотать, пробормотать. Миркав, миркав коло його голова з писарем, та бачать, що ні в чім до його присікатись, так і одпустив. Кв. II. 17. Плете свого вінка і словечка йому не миркне. МВ. І. 143. І слова не промовив, не миркнув. Борз. у. 2) Только несов. в. Роптать на кого. За те й козацтво на його миркам, мов на ляха. К. ПС. 90. 3) Только несов. в. Попрошайничать, клянчить. Циган коваль, а жінка ходе, миркає: дайте пшонця, сальця. Лебед. у. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}