Межка

Межка, -ки, ж. Ум. отъ межа.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Тлумачення, значення слова «межа»: МЕЖА́, і, жін.

1. Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 354); Оцей і той райони — сусідні райони. А між ними межа, кордон ніби, границя (Остап Вишня, I, 1956, 383); // Лінія, що поділяє землі або води суміжних держав; кордон. Протікає цей Іпель десь там на півночі Угорщини на межі з Чехословаччиною, поміж горами та лісами (Олесь Гончар, Новели, 1954, 38); Кораблі йшли понад межею нейтральних вод (Василь Кучер, Чорноморці, 1948, 42); // Лінія (умовна), що розділяє між собою якісь частини поверхні. Комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 223); // Зорова лінія, що відділяє що-небудь від чогось. Зараз, коли він вперше побачив перед собою гуртик самотніх задумливих тополь ген-ген, на межі землі і неба, — схвилювався так, наче зустрів зненацька в незнайомім краю когось знаного з дитинства (Олесь Гончар, II, 1959, 45); // перен. Уявна точка на сонячній орбіті, що поділяє лінію орбіти на відрізки, відповідні до ранку, дня або вечора. Ой вже сонечко яснеє та стало на межі, Освітило акерманські турецька вежі (Леся Українка, I, 1951, 18); Сонце йде за вечірню межу (Леонід Первомайський, II, 1948, 81); // між чим і чим, чого і чого, перен. Границя поділу, розрізнення яких-небудь явищ, предметів тощо. Я і сам знаю, що не можна провести межу між живим і мертвим (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 362); В XV—XVI ст. у багатьох випадках важко визначити межу між українською і білоруською літературами (Історія української літератури, I, 1954, 61); Мускулів буяння неутомне Праці й свята межі перетне (Максим Рильський, I, 1960, 295).

2. Вузька цілинна смуга між полями, що є водночас і польовою стежкою або шляхом. Микола з товаришами мандрував з села, та не шляхом, а просто через поле межами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 195); Вони лячно зиркнули на панську землю, наче боялися, що з пшениці на межу от-от вискочить сам Гальванеску (Юрій Смолич, I, 1958, 54); * Образно. Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (Нечуй-Левицький, I, 1956, 153). ♦ Межу переорати кому — перешкодити комусь у його справах. Тішиться з себе [хвалько], який то він здатний в бога вродився: і пану догодив, і собі межі не переорав (Марко Вовчок, VI, 1956, 277); Торувати межу — прокладати шлях до нового. Чий вік минув за працею, як днина, Сліпим братам торуючи межу... Перед тими я стану на коліна. Героям тим подяку я зложу! (Павло Грабовський, I, 1959, 175).

3. тільки мн., перен. Простір, обмежений чим-небудь. Вона, бідна невільниця, замкнена в тісних межах свого подвір'я (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 287); З'єднавшись з Росією в межах єдиної Російської держави, Україна було, врятована від поневолення шляхетською Польщею і поглинення султанською Туреччиною (Максим Рильський, III, 1956, 16); У V ст. Західна Римська імперія впала під спільними ударами повсталих трудящих мас і германських племен, які вторглися в її межі (Історія СРСР, I, 1957, 26); Далеко за межами країни відомі методи електрозварювання і апаратура інституту імені Є. О. Патона (Радянська Україна, 17.I 1959, 6); // Проміжок часу, обмежений якими-небудь строками. В межах десяти хвилин; // Обсяг, ступінь чого-небудь. Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем. (Борис Грінченко, I, 1963, 244); Часом не вгадати, Як розмовляєш із дитям. Межі наївності в дитяти (Максим Рильський, II, 1946, 75); Межі впливу Шевченка на українську поезію визначити майже неможливо, бо відчувається він і понині (Вітчизна, 3, 1963, 151).

4. чого, чому і без додатка, перен. Допустима норма чого-небудь дозволеного. Кожний ступінь у розвитку науки додає нові зерна до цієї суми абсолютної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, будучи то розсовувані, то звужувані дальшим ростом знання (Ленін, 14, 1949, 117).

5. перен. Останній, крайній ступінь. Є і в житті людини, і в житті цілих народів така межа, за яку ніяк не можна відступати, не втративши гідності (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 89); Найміцніший сплав сталі має межу витривалості, критичну грань (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 73); // Кінець, край чого-небудь. Нема краю можливостям природи-матері, як нема межі людському розуму (Олександр Довженко, III, 1960, 69); — Люба наша молодь мила, щастя світить вам без межі (Павло Тичина, II, 1957, 327); // Найвищий вияв якого-небудь почуття. Майорять жовто-блакитні прапори. На трибуні інтелігент у пенсне. Пафос досяг межі: — Хай живе! (Олександр Довженко, I, 1958, 44).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 666.

Ілюстрації