Верхів’я

Верхів’я, -в’я, с. 1) Вершина; верхушка дерева. Бог узяв.... рукою того дуба за верхів’я, О. 1862. V. 83. 2) Волоса на головѣ, хохолъ. Мужик попав коваля за верхів’я і давай йому метелиці давати. Грин. І. 109.

Сучасні словники

ВЕРХІВ'Я, я, с. 1. Верхня найвища частина чого-небудь; верх (перев. дерева, гори). Зазолотились і верхів'я дерева (Кв.-Осн., II, 1956, 41); Вдалині здіймалися верхів'я гір (Трубл., III, 1956, 402).

2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. [Валент:] Юрба плескала не тоді, як справді ставав ти на верхів'ї свого хисту, а як спускався до низин (Л. Укр., III, 1952, 290); Я переконаний, що твоє місце на верхів'ях слави (Мик., II, 1957, 52).

3. Верхня течія річки, а також місцевість, що прилягає до неї. Легкий вітерець прилітає десь із дніпрових верхів'їв (Собко, Стадіон, 1954, 345).

Ілюстрації

Джерела та література

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.