Тямучість

Тямучість, -чости, ж. Понятливость. Борз. у.Властивість за значенням тямучий. І тут він [Герман] показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум (Іван Франко, VIII, 1952, 384); Особливо намагався підкреслити свою тямучість.. Бухкало (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 107).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 303.

ТЯМУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. тяму́чий. І тут він [Герман] показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум (Фр., VIII, 1952, 384); Особливо намагався підкреслити свою тямучість.. Бухкало (Коцюба, Нові береги, 1959, 107). Те саме, що тяму́щий. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинку, на весь його план (Фр., III, 1950, 35); Горпина була тямуча (Тулуб, Людолови, І, 1957, 289). 1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. Книга була Зінькові така зрозуміла, ..як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив.. Звалася та книга «Кобзар Тараса Шевченка» (Борис Грінченко, II, 1963, 327); [Дорога (регоче):] Як бачу, там у вас у бурсі Багато вчать, та мало тямлять (Марко Кропивницький, V, 1959, 293); — І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! — затарабанила Олена (Михайло Стельмах, I, 1962, 572); Зовсім не тямила [мати], що робить, наче збожеволіла (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 196); // у чому, на чому, що. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії (Україна сміється, I, 1960, 129); — Чи робоча ж твоя невістка? — спитала кума, — чи тямить хоч трохи в хазяйстві? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 288); [Павленко:] В мене дочки дуже, дуже люблять ходити за хворими. Крім того, вони й тямлять у цім ділі (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 491); Ритор, граматик, різьбяр, землемір, цирковий танцюриста, Лікар, купальний прислужник і маг — він [грек] тямить на всьому (Микола Зеров, Вибр., 1966, 349); // Уміти що-небудь робити. Як оженивсь, бачить, що жінка нічого не тямить. От раз молотить у клуні, а жінка дома місила, місила хліб, нічого не вдіє (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 323); Я грати вмію, та нот записати не тямлю (Леся Українка, V, 1956, 296); Балабушиха дуже любила ласощі й в куховарстві тільки й тямила, що варити варення (Нечуй-Левицький, III, 1956, 216); — Славний хлопчина, — похвалив Свирид Яковлевич. — Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти.. — То й добре. Що йому, з доповідями виступати? — знизав плечима Тимофій.. — А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (Михайло Стельмах, II, 1962, 178); // рідко. Те саме, що відчувати 1. Я перегортала картки, часом поривалась читанням, аж мусила силоміць одривати очі від них, тямлячи на собі.. погляд антикварія (Леся Українка, III, 1952, 741). ♦ Ні вуха, ні рила не тямити див. рило; Тямити силу див. сила; Тямити смак див. смак.

2. Тримати в пам'яті, пам'ятати. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув [Еней] в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід (Іван Котляревський, I, 1952, 91); Скажу: допивсь І дохмеливсь, — Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштувать [куштувати], Не тільки що й до суду! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 137); Як нині Тямлю: день був літній (Іван Франко, XIII, 1954, 336); По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: «Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач..» (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 102); Іван тямить, як сьогодні: сиділи ввечері біля хати: батько, мати, він... (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 124); І [хрести] для прохожих ставили Ксьондзи і багачі, Щоб про покору тямили І вдень, і уночі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 74). ♦ Не тямити себе, також від чого — бути в стані дуже сильного збудження, хвилювання; втрачати витримку під впливом особливо сильних почуттів. На неї напала така лють, що сама себе не тямила (Лесь Мартович, Тв., 1954, 131); [Орест:] Я не можу бачити сліз, я тоді сам себе не тямлю (Леся Українка, II, 1951, 91); Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 184); Рука моя піднеслася в повітрі, і, не тямлячи себе від гніву, я ударив кулаком рибалку (Юрій Яновський, II, 1958, 164); Тямити до нових віників — те саме, що До нових віників пам'ятати (див. віник). — Та провчу ж, провчу [Демка], тітусю, так, що до нових віників буде тямити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 192).

Ілюстрації