Статуя

Статуя, -туї, ж.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СТА́ТУЯ, ї, жін. Скульптурне тривимірне зображення людини або тварини (звичайно на повний зріст). Осторонь, але на видному місці статуя музи з лірою в руках (Леся Українка, III, 1952, 722); По обидва боки зали стояли здорові статуї на.. високих п'єдесталах з білого та рожевого мармуру (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 70); В пограбованому залі не було ні картин, ні статуй, ні коштовних старовинних люстр (Олександр Довженко, I, 1958, 333); Вдень і вночі за багато кілометрів від Будапешта видніється статуя Визволення (Олесь Гончар, Зустрічі.., 1950, 43); * У порівняннях. Микола замітив, що, рисуючи портрет Галі з фотографії, пізнав добре, які в неї правильні риси лиця, які очі бистрі, які ушка маленькі, а волосся буйне, — все мов у грецької статуї (Осип Маковей, Вибр., 1954, 61). наче (немов, як) статуя (статуї), перев. із сл. сидіти, стояти і т. ін. — нерухомо, з нерухомим обличчям або застиглим поглядом. На порозі сиділа, наче статуя, Катря, склавши на підобганих колінах руки (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 77); Він аж пінився, а дівчата на чолі з Мариною стояли спокійно, як статуї (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 78); На призьбочці, біля будинку, Сидить, наче статуя, сивий, як світ, Дідусь (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 318).

Ілюстрації