Мандрівний

Мандрівний, -а, -е. Странствующій; захожій.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МАНДРІ́ВНИ́Й, івна, івне.

1. Який мандрує. Звідусіль чути було постріли, — це якась мандрівна офіцерська дружина вирішила підтримати Тимчасовий уряд (Юрій Яновський, II, 1954, 111); Я возив хліб і сіль І людей мандрівних (Платон Воронько, Три покоління, 1950, 9); І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї, знову розколишуть Повітря дзвоном, свистом, щебетанням (Максим Рильський, I, 1956, 78); // Який постійно мандрує; бродячий. Дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським, Дар королеви Альтеї мандрівним співцям злотоустим (Іван Франко, XIII, 1954, 316); Мандрівний музика, він об'їздив майже всю країну, зустрічав багатьох людей (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 47); До містечка заїхав мандрівний театр ліліпутів (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 56); // Кочовий. Він [прокурор] зробив розгорнений екскурс у давнину, в жахливу історію крадіжок дітей всілякими мандрівними племенами (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 324).

Мандрівні дяки див. дяк. 

▲ Мандрівні вогні — те саме, що Блукаючі вогні (див. блукаючий); Мандрівні зорі — зорі, що рухаються не по сталій орбіті.

2. Заповнений мандрами. Змалку почалося мандрівне життя маленьких княжичів Данилка і Василька (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 85); Промайнули Юнацькі весни мандрівні (Платон Воронько, Славен мир, 1950, 117).

Ілюстрації