Двійко

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Двійко, чис. Ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218. ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Олесь Гончар, I, 1954, 9).

Ілюстрації

00388121.jpg Depositphotos 23663053-stock-photo-two-friends-are-happy-that.jpg 1429635562 dvoe-ya-i-moya-ten-1995-1.jpg 1396426633 nattemrke.jpg

Медіа

Див. також

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218.

Джерела та література

Зовнішні посилання