Двійко
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 00:29, 5 листопада 2018; Aohryhorieva.fpmv18 (обговорення • внесок)
Двійко, чис. Ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218. ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Олесь Гончар, I, 1954, 9).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218.
