Жахно

Жахно, нар. Страшно.

Академічний тлумачний словник

ЖА́ХНО. Присл. до жахний. — Мама! — жахно, одними губами вимовила Наталя (Степан Васильченко, II, 1959, 61); Ленський пада; все імлою Заслалось; жахно продзвенів У пітьмі крик... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1947, 127).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 514.

ЖАХНИ́Й, а, е.

1. Який навіває, викликає жах; жахливий, страхітливий. Місто спить, Млою густо повиті, Маячать кам'яниці жахні... (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 159); В сні не дають забутись жахні привиди (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 3); Поволі, мов з туману, над жахним степом, де палали ворожі танки, здіймалась курява (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 128).

2. Який виражає жах (у 1 знач.). Вона вибігла з хмари їдкого диму, дивилася на дівчат жахними очима, не в змозі вимовити й слова (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 736).

3. перен. Незвичайний, дуже великий, дуже сильний; жахливий, страшний. Нотемрив їх [голоту] голод жахний, Надходить остання година... (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 222); Ви побачили б, який жахний переполох зчинився серед нашої братії! (Іван Ле, Мої листи, 1945, 115); — Ви, пане Ханчуку, просто засліплені тим жахним шовінізмом, що виховував у вас австрійський цесаризм та руський царизм, — зітхнувши, проказав я (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 152); // Повний відчаю, переживання: нелюдський, несамовитий. — Ладен бігти світ, за очі, ладен утопитися, вмерти, аби тільки нечутій цього жахного тужіння безпорадної старої жінки (Іван Ле, Мої листи, 1945, 173).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 514.

СТРАШНО.

1. Присл. до страшний. — Ну, так! Оженився неборак! — Сама собі вона шептала І тяжко, страшно усміхалась (Тарас Шевченко, II, 1963, 304); Він ходив зовсім як несамовитий, і його позападалі очі іноді так страшно блищали, що Горпина часом лякалась його (Борис Грінченко, I, 1963, 259); — Як ти страшно й мудро заговорила, братова, — вражено подивився [Яків] на Дарину, а думки відразу домалювали все сказане про жіночу долю (Михайло Стельмах, I, 1962, 489); При стрільбі, суворий і натхненний [командир]. Повторяє приказку свою: — Прикро помилятись на ученні, Страшно помилятися в бою... (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 116); Соломія мучилась і страшно стогнала. Вона зовсім попекла собі руки до самих кісточок (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 416); Петро підвівся, сів. Серце його страшно билося; голова горіла (Панас Мирний, I, 1954, 353); Дітвора була страшно зацікавлена (Олесь Донченко, VI, 1957, 15); Ранок був темний — димний і туманний. Страшно пахло горілим і паленим (Юрій Смолич, II, 1958, 39); — Наш Фокс страшно перебірливий. Якийсь час узагалі не хотів їсти м'яса (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 178).

І (й) приступити (приступитися) страшно див. приступити, приступитися.

2. у знач. присудк. сл. Хто-небудь відчуває страх, боязнь. Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! (Тарас Шевченко, II, 1963, 253); Серед двору лежав блідий, як смерть, Федір. Усім стало якось моторошно, страшно... (Панас Мирний, IV, 1955, 236); Настя почула брязкіт кайданів, і їй стало страшно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75); Кричала сова. Від того крику робилося страшно і моторошно (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 187).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 760.

Ілюстрації