Умілий
Умілий, -а, -е. Умѣлый, искусный. У речах не сунься за вмілими. Ув умілого й долото рибу ловить. Ном. № 6019.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), а, е.
1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний. В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 266); Вдивляючися пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть умілі машиністи (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 120); // у знач. ім. умілий, лого, чол. Той, хто володіє умінням, має добрі навички до чогось. В умілого і долото рибу ловить (Номис, 1864, № 6019).
Умілі руки; Уміла рука — з добрими навичками до чогось; вправні руки. Руки були в нього умілі, зрозумів він усе швидко, і робота в нього завжди кипіла (Степан Васильченко, II, 1959, 234); Летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і — строчить умілою рукою по ворожих лавах... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 9).
2. Який здійснюється, виконується з умінням, вправно. [Сергєєв:] Товариші, війська нашого фронту, в результаті навальної атаки піхоти і вмілого обхідного маневру бронетанкових з'єднань, оволоділи містом Житомиром (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 168).
відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний умі́лий умі́ла умі́ле умі́лі
родовий умі́лого умі́лої умі́лого умі́лих
давальний умі́лому умі́лій умі́лому умі́лим
знахідний умі́лого, умі́лий умі́лу умі́ле умі́лих, умі́лі
орудний умі́лим умі́лою умі́лим умі́лими
місцевий на/в умі́лому, умі́лім на/в умі́лій на/в умі́лому, умі́лім на/в умі́лих
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 440.
